Ми часто думаємо, що розкусили собак. Ну там, хвіст виляє — чувак радіє, вуха притиснув — щось накоїв на кухні. Ми впевнені, що спілкуємося з ними на рівних, але насправді ці товариші грають у зовсім іншій лізі, інформує Ukr.Media.

Ми намагаємося читати їхні обличчя, а вони буквально вдихають наші секрети. І секрети інших собак — теж.

Нещодавно натрапив на одну показову історію, яка ілюструє розрив у сприйнятті.

Жінка чеше свого шелті у вітальні. Пес відверто ненавидить цей процес. Ковтуни деруть шкіру, настрій нижче плінтуса, суцільний біль і "за що мені ці тортури". Зрештою екзекуція закінчується, надутого собаку випускають у двір.

Через якусь годину в гості приходить подруга зі своїм псом. Цей другий чувак зазвичай абсолютна душа компанії. Але щойно він заходить у ту саму вітальню — де вже давно нікого немає! — його ніби підмінили. Хвіст між лап, скиглить, озирається, наче побачив привида, і явно хоче втекти.

Містика? Злий дух ковтунів? Ні. Біологія.

Вчені з Барнард-коледжу в Нью-Йорку (це та сама лабораторія Александри Горовіц, яка колись довела, що собаки здатні відчувати плин часу по запаху) вирішили розібратися, що відбувається в таких ситуаціях.

Щоб зрозуміти, чи пахнуть емоції, дослідникам довелося буквально зібрати їх у пробірки. Для цього собак заганяли в три різні стани: тотальна радість (гра з м'ячиком), стрес (стрижка кігтів) і просто чіл на килимку.

Після кожного такого епізоду вчені брали ватні диски і протирали собакам пащі, подушечки лап і... ну, зону під хвостом. Так, наука вимагає жертв, особливо від тих, хто збирає ці зразки після стресової стрижки кігтів. Зібрані "емоції" заморозили для подальших тестів.

А далі іншим собакам давали нюхати ці ватки.

Зазвичай, коли псу дають один і той самий запах, він швидко втрачає інтерес. Але коли запах змінювався зі звичайного на емоційний, собаки миттєво включалися. З'ясувалося, що вони не просто відрізняють хімічний склад стресу від радості. Вони фізично заражаються цим вайбом.

Коли піддослідним підсовували запах чужого собачого стресу, вони починали нервувати самі: притискали вуха, облизувалися, тулилися до людей і намагалися триматися подалі від незнайомців. А коли в повітрі пахло чужою радістю — собаки розслаблялися, махали хвостами і йшли тусити.

Тобто той пес із нашої історії внюхав страждання першого, які щільним шаром осіли на килимі під час вичісування. Для них кімната, де хтось щойно боявся — це як для нас зайти в приміщення, де щойно хтось дуже жорстко поскандалив і розбив посуд. У повітрі ніби сокиру можна вішати. Тільки ми відчуваємо цю напругу якось інтуїтивно, а собаки зчитують її цілком конкретними рецепторами. Вони буквально нюхають чужий страх.

Тож наступного разу, коли ваш пес намертво впирається лапами і відмовляється заходити в кабінет ветеринара або якось дивно поводиться в абсолютно порожній кімнаті — не думайте, що він драматизує чи з'їхав з глузду. Він просто читає невидимі відгуки, які попередні відвідувачі залишили прямо в повітрі.

І повірте, там великими літерами написано: «Тут стрижуть кігті. Тікайте, дурні!».