Більшість собак мають хвости. Для нас це просто красивий елемент дизайну. Але еволюція не робить нічого просто заради естетики, інформує Ukr.Media.

Ми звикли думати, що коли пес розмахує хвостом так, що зносить статуетки з тумбочки, це він гарантовано розривається від любові до нас. Ага, щас. Ми надто наївні.

Собачий хвіст — це складна інженерна конструкція. І, відверто кажучи, ми абсолютно не вміємо нею користуватися.

Японські дослідники колись добряче заморочилися і довели геніальну в своїй простоті річ. Хвіст — це балансир.

Коли собака несеться за м'ячем на швидкості спорткара і різко входить у поворот, без хвоста її б просто занесло в найближче дерево. Тіло йде в один бік, задня частина по інерції летить в інший. І тут хвіст спрацьовує як противага, гасячи занос.

На низьких швидкостях це жердина канатоходця. Пес іде по якійсь вузькій дошці і просто перекидає хвіст туди-сюди, компенсуючи нахил тіла. Шах і мат, двоногі з вашим жалюгідним вестибулярним апаратом, сказав би собака, якби вмів говорити.

Але якщо собака йде по рівній поверхні, хвіст вмикає режим антени. І тут починається тотальний збій людської матриці.

Ми чомусь вирішили, що рух хвостом дорівнює щастю. Реальність трохи жорсткіша. Це радше емоційний термометр. І висота має ключове значення.

Розслаблений хвіст десь посередині — пес на чілі, все ок. Горизонтальний — режим радара увімкнено, пес щось засік і сканує простір.

А от якщо хвіст стирчить вертикально вгору, це взагалі не радість. Це транспарант «Я тут головний, а ви всі — масовка». Або ще гірше — «Відійди, бо зроблю кусь».

Опущений вниз або затиснутий між лапами хвіст — це паніка і крик про допомогу.

А ще собаки дивляться на світ інакше. Їм чхати на деталі, їхній зір гостро реагує на рух. Саме тому деякі хвости мають світлі кінчики — щоб іншим псам було краще видно цю семафорну азбуку.

І швидкість тут вирішує все. Легке похитування — це таке невпевнене «Ем, привіт?». Широкі розмашисті рухи — окей, це дійсно дружелюбне «я свій, не бий». Але якщо хвіст дрібно вібрує, як телефон від повідомлень — це червоний прапорець. Собака максимально напружена і зараз або чкурне з місця, або полізе в бійку.

Італійці взагалі розкопали дивовижну штуку. Виявляється, собаки махають хвостом не симетрично. У них є ухил вліво або вправо. І це не рандом. Зсув вліво (якщо дивитися на собаку спереду) — це позитив і бажання підійти. Зсув вправо — «я тебе не знаю і знати не хочу, тримай дистанцію».

Вони буквально зчитують ці мікрорухи один в одного і розуміють, хто перед ними — майбутній бро по іграх чи проблема на чотирьох лапах.

А тепер уявіть, що цього індикатора немає.

Чуваки з Канади зробили робопса. Такий собі кіборг у вигляді лабрадора, набитий ватою, але з хвостом на пульті управління. Коли цьому Франкенштейну чіпляли довгий хвіст і змушували привітно ним махати, інші собаки спокійно підходили тусити. Робопес підіймав хвіст трубою — реальні пси напружувалися і обходили його десятою дорогою. Усе працювало ідеально, вони читали його як живого.

Але потім вчені причепили роботу короткий обрубок.

І система зламалася. Собаки підходили до нього супер-обережно, наче по мінному полю. Вони не розуміли, що ця істота їм транслює. Немає хвоста — немає тексту повідомлення. Статус невідомий.

Після цього якось дивно чути аргументи про те, що купірування хвостів — це "стильно" чи "так вимагає порода". Люди просто відрізають їм язик заради сумнівної моди, а потім щиро дивуються, чому на собачому майданчику постійно виникають конфлікти на порожньому місці.

Може, варто хоча б іноді прислухатися до природи, яка створила цих хлопців і дівчат набагато продуманішими, ніж нам здається.