Чому в кота більше шансів вижити без людини, ніж у собаки

Декому здається, що собаці виживати без людини має бути значно простіше — він же такий великий, сильний, зубастий (за винятком мініатюрних порід). На його тлі кішка видається крихкою та вразливою через свої невеликі розміри. Але ж матінка-природа диктує інші правила: виживає не найсильніший, а найпристосованіший.

Якщо говорити про вуличних тварин, то і ті, і інші зараз тримаються на світі лише завдяки нашій допомозі та харчовим відходам на міських смітниках.

Звісно, у кам'яних джунглях перевага сили на боці псів. Вони граючи можуть розірвати мурчика або відібрати в нього їжу, варто їм лише захотіти. У місті саме собака — домінантний хижак, тоді як коти змушені лякливо тулитися по темних підвалах.

Проте за містом усе кардинально змінюється.

З власного досвіду знаю безліч випадків, коли сільські коти на цілісіньке літо йшли жити до лісу. І там вони цілком спокійно та успішно давали собі раду самостійно.

Яскравим прикладом можуть слугувати кадри з Чорнобильської зони відчуження. Зараз у Прип'яті людей немає, а от коти — є. Там повноцінно живуть і виводять потомство як напівдикі, так і цілком домашні пухнастики з найближчих сіл.

Багато з них з'явилися на світ від тих тварин, яких під час евакуації господарі в поспіху не забрали з собою. А от собаки тоді, на жаль, загинули.

Коти з довколишніх поселень приходять і місяцями живуть на околицях покинутого міста. Їм відверто до смаку це тихе, дике життя на території, що перетворилася на справжній заповідник.

У порожніх будинках зручно ховатися від великих хижаків та негоди, а в навколишніх лісах удосталь гризунів і птахів. Тож ситна вечеря їм завжди гарантована.

А от собак у безлюдній Прип'яті не було, аж поки не з'явилися охоронці та туристи. Тобто доти, доки не знайшовся той, хто міг би їх підгодовувати.

Висновок напрошується сам собою: якщо людство раптом зникне, складно буде всім, але в кота шансів вижити незрівнянно більше.

Собака — втрачений для природи вид

Людина століттями займалася селекцією собак, виліплюючи їх під свої потреби. У результаті з'явилися сотні порід, абсолютно не схожих між собою. Кішка ж ніколи не піддавалася настільки жорсткому втручанню у свою генетику. Вона змогла зберегти в собі набагато більше тієї самої первозданної природної дикості.

Собака наразі надто далекий від справжньої природи. У сучасному світі навіть не залишилося тієї екологічної ніші, яку він колись покинув заради життя поруч із нами. Йому просто нікуди повертатися — усе давно зайнято іншими, краще пристосованими мисливцями. Залишається хіба що спробувати відвоювати нове місце під сонцем, але це завдання із зірочкою, виконати яке надзвичайно важко.

Які випробування чекають на тварин без нашої опіки

Фактично, єдиний справжній природний ворог вусатих — це холод. Саме люті морози змушують здичавілу за літній сезон сільську кішку знову шукати прихистку ближче до людських осель.

Більшість із них починає відчутно мерзнути вже при +5 °C. Що вже казати про екстремальні холоди — навіть пухнасті «сибіряки» з їхнім густим підшерстям не витримують падіння температури нижче -20 °C.

Короткошерсті песики, звісно, теж потерпають від холоднечі (цим породам узимку самотужки взагалі не вижити), проте пси зі звичайною шерстю здатні стійко переносити навіть сорокаградусні морози. Їхня нездатність вижити без людини криється зовсім в іншому.

Котик — істота компактна, неймовірно гнучка і має хист миттєво злітати на дерева. Завдяки цьому йому значно простіше накивати п'ятами й сховатися від великих лісових хижаків. Та й прогодувати себе, вполювавши кілька мишей, для нього не становить жодної проблеми.

Натомість собаці від зграї вовків так просто не втекти, тому дорога в густий ліс для нього фактично закрита. І навіть у покинутих селах немає порятунку: туди вовки теж неодмінно навідуються, заганяючи пса в глухий кут.

До того ж, аби наповнити шлунок, собаці потрібно вполювати щось значно об'ємніше за маленьку полівку. Де і на кого він зможе так успішно полювати в диких умовах? Швидше за все, він сам дуже стрімко перетвориться на чиюсь здобич.

Гламурним декоративним песикам не протриматися без своїх дбайливих господарів і тижня. Хіба що самки аборигенних порід, на кшталт лайок, мають примарний шанс припасти до душі вовкам і дати змішане потомство. У решти ж собак надія на виживання дорівнює нулю.

Пси зможуть по-справжньому здичавіти та врятуватися хіба що в умовах ізольованого острова, де просто не знайдеться хижаків, більших за них самих. Чудовий приклад — собаки дінго в Австралії. У котів же перспектив незмірно більше, особливо якщо йдеться про регіони з більш-менш теплим кліматом. Не без втрат, звісно, але загальні шанси на успіх дуже високі.

Утім, треба розуміти головне: адаптація до диких умов існування завжди супроводжується величезною кількістю трагедій, і виживають у цьому природному відборі лише одиниці. Я наголошую на цьому спеціально для тих мрійників, які досі наївно вважають, що домашнього улюбленця можна просто так взяти і «відпустити на волю».