Якби вам якимось чином вдалося переміститися в Нью-Йорк 20-х років минулого століття (автомобільну Мекку того часу), і ви почали б скаржитися тамтешнім шоферам на сучасні проблеми, вас би ніхто не зрозумів. Ну скажіть, будь ласка, навіщо розсудливій людині платити божевільні гроші за якийсь бензин? Коли машина може спокійнісінько їздити на тирсі та вугіллі? А що, екологія, чисте повітря? З цим жодних проблем: все знамените нью-йоркське таксі, наприклад, пересувається електрикою. Так-так, усі 70 тисяч автомобілів. Та й взагалі: хто погодиться їздити верхи на бочці з горючою рідиною? Вас би визнали диваком і підняли на сміх. А на вулицях міста ви б і справді побачили засилля жовтих електрокарів та розкішних приватних паромобілів, інформує Ukr.Media.
Паромобіль
Якщо при цьому слові ви уявляєте собі архаїчний віз, що чадить і ледве їде, значить, ви перебуваєте в полоні бензинових ілюзій. До кінця «парового століття» двигуни зовнішнього згоряння досягли такої досконалості, що їх найкращі зразки можуть посперечатися з сучасними двигунами внутрішнього згоряння за коефіцієнтом корисної дії. Не вірите? У 1924 році на Нью-Йоркському автошоу було представлено Model E — паромобіль преміум-класу. До 100 км/год машина розганялася за 10 секунд, а її максимальна швидкість становила 160 км/год. Характеристики кращі, ніж у більшості автомобілів нашого часу.
Причому, на відміну від сучасних машин, Model E рухалася безшумно: паромобілі не мають вихлопу. До речі, як і коробка передач зі зчепленням: все це замінює дросельна заслінка. Тільки уявіть собі: ніяких безглуздих «палок», тупих «роботів» чи дорогих «автоматів». Машина запускалася з ключа та після хвилинного розігріву рідини була готова до руху. Під час поїздки паливо, звичайно ж, подавалося автоматично. А головне, використовувати як нього можна було все, що завгодно: пресовану тирсу, вугілля і так далі. Ви запитаєте про екологічність? Вона більшою мірою визначається не самим джерелом тепла, а повнотою згоряння і забезпечити її в двигуні зовнішнього згоряння навіть простіше, ніж у ДВС.
Ще один плюс: практично невичерпний ресурс парового агрегату — нема стартера, нема складного газорозподільного механізму. Зауважте, що деякі паровози, випущені ще в XIX столітті, досі експлуатуються. Простота та надійність силової установки дозволили їй працювати більше століття.
Чому ж, незважаючи на очевидні переваги, паромобілі все ж таки зійшли зі сцени? Річ у тім, що навіть найкращі парові двигуни XIX століття були надто громіздкими та важкими. Вони добре підходили до розкішних лімузинів (особистий автомобіль тоді взагалі був іграшкою для обраних), диліжансами чи вантажівками, але не підходили для створення недорогої машини.
Саме тому Генрі Форд, вибираючи силову установку для своєї «Бляшанки Ліззі», зупинився на компактному ДВС, який був на той час новинкою. Це зумовило хід історії: Ford T став наймасовішим автомобілем свого часу, поставивши стандарти галузі на десятиліття вперед. Хоча нові паромобілі розроблялися до 50-х років XX століття, до них ставилися вже як до застарілої технології. Тим більше що жодних проблем з доступністю бензину не було: він коштував копійки.
Електромобіль
На відміну від своїх парових колег, електромобілі ніколи повністю не сходили зі сцени. Строго говорячи, люди почали їздити саме на електрокарах і продовжують це робити ось уже 170 років. Простота конструкції дозволила майже відразу досягти прийнятних характеристик: використовуючи акумулятори Едісона електричні візки XIX століття могли проїжджати до 50 кілометрів зі швидкістю 30 км/год. Непогано, порівняно з конем. Адже технології розвивалися швидко: важко повірити, але вже в 1899 році бельгійський електрокар La Jamais Contente розігнався до 100 км/год, а через рік американець Уолтер Бейкер досяг на своєму дітищі швидкості 130 км/год. Бум електромобілів припадав на кризові десятиліття XX століття, коли виникали проблеми з паливом.
Чому ж, з'явившись першими, електромобілі начисто програли ДВС? Тим більше що запас ходу у бензинових машин початку XX століття був порівнянний з електрокарами, а останні були простіші в управлінні (ніяких зайвих педалей та важелів)? Багато хто, бачать у цьому «змову нафтовиків», яким невигідна масова відмова від двигунів внутрішнього згоряння. Однак справжня причина набагато прозаїчніша.
«Найбільш перспективним типом автомобіля в майбутньому можна вважати електричний, але поки що він недостатньо вдосконалений». По суті, відтоді нічого не змінилося: електромобіль і через 120 років все ще "недостатньо вдосконалений".
Електрокари, як і раніше, довго і складно «заправляються»: швидка зарядка займає близько 30 хвилин, а повністю батарея заряджається лише через кілька годин. При цьому запас ходу обмежений 150-200 кілометрами, а це означає, що електромобіль неможливо використовувати як машину "на всі випадки життя". Найдосконаліші акумулятори все ще занадто чутливі до холоду, що унеможливлює повноцінну експлуатацію машини в північному кліматі. Тим більше, що левова частка енергії витрачається на опалення салону, ще більше знижуючи можливий пробіг на одній зарядці. Висока вартість батарей поки що виключає створення по-справжньому бюджетного електрокара.
Чи зможе електрокар зайняти чільну позицію в майбутньому, коли інженери вирішать ці проблеми? На жаль ні, як би привабливо не виглядала така перспектива, це практично неможливо. Річ у тім, що сумарна потужність усіх електростанцій менша від потужності всіх автомобілів, що експлуатуються сьогодні, з ДВС. Якщо вони відразу стануть електричними, їх просто неможливо буде зарядити. Але навіть якщо тільки третина автомобілістів пересяде на електромобілі, навантаження на електромережі виявиться зовсім непомірним.
Звичайно, можна збудувати додаткові електростанції, модернізувати мережу. Проте фахівці компанії Audi підрахували, що в такому разі кількість шкідливих викидів в атмосферу зросте настільки, що повністю перекреслить екологічну користь електромашин. Тим більше, що зі збільшенням попиту на електроенергію вона напевно почне дорожчати. Значить, і будь-який економічний сенс їздити на електромашині зникне.
