Багато хто впевнений, що слова «водій» і «шофер» означають одне й те саме. Адже в обох випадках ідеться про людину, яка керує автомобілем. Однак якщо розібратися глибше, виявляється, що ці слова мають різне походження, а різниця у значенні — не та, про яку зазвичай думають.
Сьогодні словом «водій» зазвичай називають будь-яку людину, яка перебуває за кермом. Це може бути власник автомобіля, таксист, кур’єр або людина, яка взяла машину в каршерингу. Значення має сам факт керування, незалежно від досвіду та професії. Так було й раніше: у старих словниках водієм називали кожного, хто керує машиною, — вагоновожатого трамвая, тракториста, навіть пілота. А шофер там — лише водій автомобіля.
Зі словом «шофер» ситуація дещо інша. Так часто кажуть про людину, для якої кермо — професія. Вона щодня проводить за кермом багато годин і відповідає не лише за безпеку руху, а й за технічний стан машини, за пасажирів або вантаж. Щоправда, в радянських правах довго була й категорія «шофер-аматор»: права поділялися на аматорські та професійні, і шофером офіційно вважався навіть той, хто їздив лише на своїй машині.
Цікаве й походження самого слова. Воно прийшло з французької мови, де chauffeur спочатку означало зовсім не водія, а людину, яка підтримувала вогонь: спочатку в кузні, потім у топці паровоза, поруч із машиністом. По суті, це був кочегар. Водія автомобіля так стали називати у 1890-х, коли дорогами вже їздили перші бензинові машини. За однією з версій, їхні мотори перед запуском доводилося розігрівати пальником, і цим займався шофер. Він же лагодив машину і керував нею.
А самі французи кажуть приблизно так само, як і ми. Таксист, водій автобуса чи вантажівки в розмові там — chauffeur, а в правилах дорожнього руху та офіційних паперах частіше пишуть conducteur, тобто «той, хто веде». Персонального водія називають окремо — chauffeur de maître.
Коли слово chauffeur увійшло в англійську, німецьку та деякі інші мови, його значення стало ще вужчим. Англійською так зазвичай називають персонального водія дорогого автомобіля чи лімузина, а тих, хто водить автобуси та вантажівки, — просто driver. Німецькою шофер — той, хто професійно возить інших, наприклад службовий водій начальника.
У Радянському Союзі «шофер» довго був офіційною назвою професії — для всіх, від новачка до аса. Майстерність показувало не саме слово, а клас: перший, другий чи третій. За клас доплачували: з 1959 року — 10% за другий і 25% за перший. Хороший шофер мусив відмінно знати будову автомобіля та самостійно усувати дрібні несправності. А там, де машин було небагато, до п’ятнадцяти, і своїх слюсарів не тримали, водії самі повністю ремонтували та обслуговували свої машини.
Не випадково образ професійного шофера багато хто й досі пов’язує з чорною «Волгою». У радянські роки цей автомобіль вважався символом високого службового становища. Якщо біля установи зупинялася така машина, навколишні одразу розуміли, що приїхала важлива людина. ГАЗ-24 коштувала близько 9000 рублів при середній зарплаті близько 120, купити її могли небагато, і «Волги» йшли переважно в установи та в таксі.
З часом мова змінилася. У документах 1950-х усі ще були шоферами, а в системі оплати, ухваленій 1972 року, — уже «водії автомобілів» третього, другого та першого класу. Так професія записана й у довіднику 1984 року. У повсякденному мовленні теж дедалі частіше кажуть «водій»: це слово підходить практично для будь-якої ситуації.
В Україні «шофера» в документах теж немає: за класифікатором професія називається «водій автотранспортних засобів». А класи залишилися. З потрібними категоріями прав і після трьох років роботи на одному підприємстві водієві можуть присвоїти другий клас, ще через два роки — перший. Надбавка за клас є у галузевій угоді — ті самі 10 і 25%, що й у радянських шоферів, але остаточно вирішує роботодавець. І клас не переходить з роботи на роботу: на новому місці його присвоюють заново.
Тим не менш слово «шофер» остаточно не зникло. Воно зберегло поважний відтінок, і його частіше згадують, коли хочуть підкреслити досвід і майстерність. Шофери старої школи кажуть: «кожен шофер — водій, але не кожен водій — шофер». А ще жартують, що шофери бувають трьох видів: «шофер від Бога, шофер — ну, з Богом і шофер — не дай Боже».
Коментарі
Поки що немає коментарів. Будьте першим!