В чому тепер їх привілеї?

Економіст Торстейн Веблен колись придумав термін «дозвільний клас», що означає, що історично багаті люди працювали менше, ніж бідні, і в цьому полягала одна з важливих для них привілеїв. Але в наші дні складається унікальна соціальна ситуація: багаті змушені працювати більше за бідних, інформує Ukr.Media.

Чому так вийшло?

У впливовому американському журналі The Atlantic була опублікована цікава стаття «Трудоголізм робить американців нещасними». У ній наводяться досить дивні дані: в той час, як середня тривалість робочих годин американців за останні десятиліття стійко знижується, є одна категорія учасників ринку праці, для якої діє рівно протилежна тенденція. Дослідження показують, що люди які отримали кращу освіту і найбільш забезпечені працівники (причому як чоловіки, так і жінки) трудяться все більше і більше, робочий час за останні два десятиліття тільки подовжився. Ці дані говорять про те, що в наші дні складається унікальна соціальна ситуація: на всьому протязі історії розвитку економічних відносин багаті люди працювали менше, ніж бідні, у цьому полягала одна з важливих привілеїв, у зв'язку з чим відомий економіст Торстейн Веблен і придумав термін «дозвільний клас». Чому ж зараз стан справ так кардинально змінився?

Коріння відповіді йдуть в глибину пристрою неоліберальної економіки та її соціальних наслідків. «Новий дух капіталізму», про який пишуть з кінця ХХ століття французькі соціологи, передбачає значні зміни трудової етики та супутньої їй психології. Якщо постфордистська економічна модель передбачала старанну працю за розкладом, у рамках певної встановленої системи, то сучасна, гнучка, швидка і конкурентна економіка передбачає гнучкість, стрімке прийняття рішень, готовність до трансформацій, перенавчання, новим викликам. Якщо ви хочете бути по-справжньому успішною людиною, ви повинні стати підприємцем власного життя, постійно шукаючи нові можливості та працюючи над своїм розвитком — навіть якщо ви найманий працівник, ваш бос чекає від вас ініціативності та нові ідеї, і чим вище ваша позиція в організації, тим, відповідно, вище очікування.

Більш того, мається на увазі, що ви отримуєте від цього задоволення. Поняття «саморозвиток» і «креативність» для сучасної людини мають високу позитивну цінність: ви не просто заробляєте гроші, щоб їх витратити, ви вирішуєте захопливі завдання, ви стаєте іншими, більш сучасними, стрімкими, ефектними, а значить, і щасливими (принаймні, поки не побачите у соціальних мережах, як багато досягли колишні однокурсники). Конкурентність ринку праці зростає в міру просування до найвищих його позицій, де розігруються вже по-справжньому великі ставки — тому по-справжньому успішні й відповідно, забезпечені люди вже повинні дуже швидко бігти, щоб хоча б не залишитися на місці. І от який парадокс — якщо ви не будете все це по-справжньому любити, ви просто не впораєтеся. Величезна машинерія HR-технологій, тренінгів та систем заохочення працює на те, щоб найбільш ефективні працівники були занурені у свою роботу повністю, всіма своїми силами та емоціями — і у більшості виходить, причому все краще і краще. Опитування показують, що представники нових поколінь, що вступають на ринок праці, всі ці Y, Z та інші мілленіали понад усе у світі бояться не самотності або, наприклад, бідності — найбільше на світі вони бояться не знайти собі роботу по серцю, яка відповідає їхнім бажанням і здібностям: роботу, яка б зробила їх щасливими. Тому що саме робота, професія стає все більш важливою частиною ідентичності сучасної людини, головним критерієм, на підставі якого вас будуть оцінювати навколишні й ви самі.

Наскільки ця тенденція характерна також і для України? Немає ніяких підстав вважати, що українська ситуація чимось відрізняється: в Україні, де взагалі тривалість робочих годин дуже висока, в умовах величезного соціального розшарування, найбільш ситні шматки пирога ще більш доступні, і за них доводиться активно боротися, витрачаючи на це багато часу і в тому числі жертвуючи якимись іншими сторонами свого життя. Частина цих привілейованих позицій розподіляється по спеціальним каналам, в рамках особистих зв'язків і непотизму — можливо, такого роду благоотримувачі можуть дозволити собі більш спокійне життя, як свого роду спадкова аристократія. Але звичайним і навіть високопоставленим корпоративним бійцям, а тим паче людям, яки ризикують власним бізнесом, доводиться серйозно трудитися перед обличчям різноманітних криз, вміло ухиляючись від пікіруючих чорних лебедів.

Все це вимагає часу, тобто дійсно дуже багато робочих годин. А ще часто передбачає маргіналізацію інших сторін життя, в тому числі сім'ї та взагалі особистих відносин поза трудового колективу. Частково ми бачимо відображення цих тенденцій в статистиці. Звичайно, ми не можемо точно сказати, яка частка населення багатих та успішних, утрималася від шлюбних зв'язків або від них позбавилася, але дослідження показують: просунуті представники середнього класу не готові терпіти відносини, які заважають їх кар'єрі.

Свою роль тут відіграє і слабкість державних соціальних сервісів: хороша робота є джерелом не тільки хорошого заробітку, але і гідного соціального пакета, іноді це передбачає можливість подорожувати й нарешті, просто збирати гроші на старість в умовах відступаючого в небуття пенсійного віку. Опитування показують, що багато української молоді, люди які на початку свого трудового шляху, взагалі вже не вірять, що будуть отримувати якусь пенсію. Таким чином, наявність хорошої роботи служить ще і практично єдиною соціальною гарантією, інвестицією в туманне майбутнє.

Можна, звичайно, назвати цю ситуацію торжеством меритократії — вперше в історії найбільш успішні та забезпечені люди досягають успіху шляхом значних трудових зусиль, а не який-небудь ренти, але це пояснення буде неточним. Справа не в тому, що менш успішні не хочуть працювати більше: річ у тім, що вони в принципі не допущені на ті майданчики, де відбуваються всі ці трудові подвиги в ім'я значних винагород — у них немає для цього ні зв'язків, ні освіти, ні інших соціальних і економічних ресурсів, тому їм у відомому сенсі просто нема чого так впиратися. Тому, з точки зору соціальної справедливості, залишається тільки втішатися тим, що багаті теж якщо не плачуть, так платять — великими шматками свого життя, пожертвував нескінченній гонитві за успіхом.