Експеримент показав, що той хто отримає хабар, не може відмовитися від нього, через психологічні складності людини. Рішення відмовитися від хабаря дається важче, ніж взяти нечесні гроші.

Поставлені іспанськими психологами експерименти показали, що рішення відмовитися від хабаря і тим самим діяти проти своєї миттєвої економічної вигоди — дається важче, ніж рішення піти на угоду з совістю і взяти гроші, інформує Ukr.Media.

«Всупереч поширеній думці найбільша емоційна активність, яка спостерігається в процесі отримання хабаря, пов'язана не з підсвідомим очікуванням покарання і не з порушенням етичних норм, а з рішенням діяти всупереч власним фінансовим інтересам», — говорить один з дослідників Тарек Джебер-Лопес. Разом з колегами він вивчив корупційну поведінку з допомогою поліграфа.

В ході експерименту одні піддослідні ставилися в умовну ситуацію конкуренції двох компаній за видачу державної ліцензії. Вони повинні були обґрунтувати свої заявки та запропонувати «особливі послуги» іншому піддослідному — «чиновнику», який вирішував результат їх боротьби. Завданням піддослідних було перемогти та отримати ліцензію, однак при цьому вони стикалися з моральною дилемою: запропонувавши «неформально» гроші, вони підвищували свої шанси на успіх і фінансову віддачу від угоди, але знижували якість власних послуг, які в підсумку повинні були надавати в рамках тієї самої ліцензії.

Теоретично всі учасники досліду повинні були діяти, прагнучи максимізувати власний прибуток, хоча в реальності в силу тих чи інших обставин вони чинили так далеко не завжди. І дійсно: об'єктивні дані поліграфа показали, що максимальний стрес випробовувані відчували саме тоді, коли діяли проти власної сьогочасної вигоди й відмовлялися від дачі або отримання хабаря.

Не змінило ситуації й введення в експеримент покарання у вигляді експериментатора — «інспектора». «Ми помітили, що ця загроза надзвичайно ефективна у запобіганні хабаря, — повідомляють автори, — хоча «інспекції» проводилися не так часто. Коротко кажучи, корупція може бути знижена самою загрозою покарання, а не реальною частотою його застосування».