Їх не турбують офісні розборки, вони не втручаються у відносини між колегами, не намагаються переконати когось у своїй правоті, нікого не звинувачують і не захищають загнаного працівника перед керівником. Вони зберігають нейтралітет у будь-якій ситуації — навіть тоді, коли конфлікт, у ході якого колектив ділиться на два табори. Що таке нейтралітет: власна позиція чи відсутність будь-якої позиції?, інформує Ukr.Media.
Питання ребром
Коли економісти фірми намагаються "поставити" такий план, якого ніколи не виконати і, отже, ніякої премії не отримати. Коли "промах" всього відділу намагаються спихнути на одного співробітника, зробивши останнього "цапом-відбувайлом", і вліпити йому догану. Коли вирішується питання про скорочення штату — як залишитися байдужим у таких ситуаціях?
Якщо в мирному становищі колектив ділиться на групи тільки для того, щоб разом ходити обідати, то в гострих ситуаціях поділ колективу на групи стає більш чітким.
Одні (ті, хто хоробріші) йдуть до начальства щось доводити щось, інші (ті, що обережніші) обговорюють ситуацію, що склалася по кутах. А треті... треті удають, що навколо нічого не відбувається. І обговорювати їм, власне, нічого.
З презирством
"Мені завжди було незрозуміло, як можна зберігати нейтралітет, залишатися осторонь від проблем, адже це означає не висловлювати взагалі ніякої точки зору, — каже Свєта. — Коли людина цілком і повністю сама по собі, працює, нікому не співчуваючи і нікого не підтримуючи, в мене вона не викликає ніяких почуттів, крім презирства. Презирства за боягузтво, за те, що "власна шкура" для неї найважливіша, і їй наплювати на те, що не переукладені вчасно договори — це вина не лише вашої спільної колеги Каті, а й менеджера, і начальника відділу. А ще ти прекрасно розумієш, що така людина ніколи не підтримає і тим більше не заступиться за тебе".
"Нейтралітет зберігають тільки егоїсти"
"Я вважаю, що нейтралітет зберігають тільки егоїсти — люди, не просто не готові комусь допомогти в складній ситуації, але від яких не можна очікувати навіть елементарної підтримки, — говорить Іра. — Я ж ніколи не можу бути осторонь. Напевно, в мені присутнє почуття колективізму. У минулому активістка профспілки працівників легкої промисловості, я досі захищаю колег перед начальством. Адже по-іншому вже не можу. Я звикла не мовчати, якщо бачу несправедливе ставлення. Не можу залишатися осторонь. Хоча, разом з тим, прекрасно розумію, що ставлення до мене керівництва від цього не стає кращим. До речі, це стосується не лише роботи. Я завжди втручаюся, якщо бачу, що хлопчиська на вулиці б'є компанія. Кричу, що викликаю поліцію. У мене така життєва позиція".
У нейтралітеті — наша слабкість
"У нейтралітеті — слабкість команди, — каже Таня. — Адже якщо сперечатися з начальником буде одна людина, а інші будуть залишатися осторонь, толку від цього не буде. Цього самого "сміливця" звільнять або не продовжать з ним контракт. Але якщо до керівництва піде весь відділ, всіх не звільнять. У цьому сила — об'єднатися і домогтися відновлення справедливості".
Для новачків і одинаків
"По-моєму, нейтралітет на роботі зберігає тільки дві категорії людей. По-перше, це новачки. Їх нейтралітет триває досить короткий час, поки співробітник не визначиться з колом спілкування в колективі. Попрацювавши деякий час, новачок примикає до однієї з сформованих в офісі груп. По-друге, нейтралітет зберігають люди-одинаки. Вони ні з ким на роботі не дружать, тому нікому особливо не симпатизують і не співчувають. Відсутність даних почуттів призводить до того, що в одинака немає яскраво вираженої потреби когось захищати, за когось вступатися... на щастя, людей-одинаків не так багато".
Вигідна позиція
"А по-моєму, зберігати нейтралітет і ні в що не втручатися — це найвигідніша позиція, — міркує Олена. — По-перше, "відновлення справедливості" завжди відбувається в чиїхось інтересах. Найчастіше воно зводиться до розбірок через перерозподіл посадових обов'язків. Одні ходять до керівництва, скаржачись, що в них багато роботи, і просять частину роботи перекласти на інших. Слідом за ними до начальника йдуть ті, на кого намагаються перекласти частину роботи, звинувачуючи перших, що тим, мовляв, лиш би нічого не робити. По-друге, якщо дуже тісно примикаєш до однієї з тусовок, то працювати просто ніколи. Всі довкола зайняті перемиванням кісточок одне одного: хто що кому про кого сказав. По-третє, необхідність постійно вникати в чиїсь проблеми дуже стомлює. Робота — це не гурток за інтересами і не збори у психоаналітика, щоб постійно когось втішати. Зрештою, якщо працівника щось дуже сильно не влаштовує, ніхто ж не тримає. Потрібно шукати іншу роботу, де "менше улюбленців, пліток і інтриг".
Люди-тіні
"У нас на роботі є така леді — нейтралітет, — розповідає Віолетта. — Катя ніби не помічає нічого, що відбувається навколо. Роботу свою вона робить спокійно, без зайвих емоцій. А щоб обговорити особисті справи телефоном, завжди виходить далеко за межі кабінету. З іншого боку, ми, інші колеги, теж її не помічаємо. Що є Катя в кабінеті, що її немає — все одно. Ми твердо впевнені: навіть якщо випадково ляпнемо щось не те в її присутності, розповісти про це Каті все одно буде нікому, адже вона ні з ким не спілкується".
