Турбота про дітей — природна частина життя батьків. Але як часто ми замислюємося, що надмірна опіка може зашкодити їхньому розвитку, інформує Ukr.Media.
Одна жінка все життя присвятила тому, щоб дати своїм дітям все найкраще. Вона вклала душу в їхнє виховання, намагаючись забезпечити їм гарну освіту, манери, і, звичайно, вміння заробляти. Вона готова була працювати невтомно, не звертаючи уваги на власні труднощі, адже її діти повинні були мати все, що їй самій не вдалося.
І ось, діти виросли. У дочки та сина — дипломи, робота, квартири в престижних районах. Вони не стикаються з тими труднощами, з якими доводиться миритися багатьом їхнім одноліткам, наприклад, платити іпотеку або терпіти дикі переробки на роботі. Здавалося б, життя вдалося.
Однак турбота матері, її постійне втручання в їхнє життя призвела до сумних наслідків. Син, у глибокій вдячності до матері, намагався догодити їй у всьому. Його доходи йшли на подарунки, на те, щоб вона сиділа на почесному місці за столом, щоб ні в чому не потребувала. Він навіть розлучився з кількома дружинами, бо вони не поділяли його прихильності до матері.
Дочка ж живе з чоловіком, який не допомагає по господарству, не заробляє, не дбає про сім'ю. Коли мати ставить їй запитання, чому вона терпить таке ставлення, дочка відповідає з образою: "Ти — тиранин, а він — мій рятівник". На цьому тлі мати намагалася допомогти доньці фінансово, переказавши велику суму грошей з наміром навчити її заощаджувати. Однак гроші пішли на купівлю ігрового комп'ютера для чоловіка дочки, а сама дочка продовжувала витрачати бездумно.
Мати не могла зрозуміти, чому її допомога не вдячна, чому її діти не прагнуть самостійності. Адже вона вклала в них усе, що могла, але, схоже, цього було недостатньо.
Тут ми стикаємося з важливим уроком: коли ми занадто багато даємо іншим, навіть своїм близьким, ми позбавляємо їх можливості розвиватися, вчитися на власних помилках і знаходити сили для розв'язання своїх проблем. Наша допомога, хоч і може здаватися благими намірами, насправді послаблює їх.
Іспанське прислів'я говорить: "Той, хто видає себе за рятівника, ризикує бути розіп'ятим". Це попередження про те, що надмірне втручання може призвести до того, що люди починають сприймати нас не як помічників, а як тих, хто сковує їхню свободу.
Часто на телебаченні можна побачити батьків дітей з особливими потребами, які, крадькома витираючи сльози, кажуть: "Що буде з ними, коли мене не стане?". Але цих запитань ніколи не ставлять собі батьки, які надмірно піклуються про своїх здорових, дорослих дітей, вирішуючи за них усі проблеми.
Важливо зрозуміти, що зайва опіка шкодить, а не допомагає. Дитині потрібна не стільки матеріальна підтримка, скільки можливість вчитися на своїх помилках і розвиватися. Допомога у вигляді обіймів, а не гаманця, — ось що дійсно важливо.
