Коли я вперше побачила цього чоловіка на корпоративі, мені здавалося — ось він, мій шанс вирватися з бідності, інформує Ukr.Media.
Солідний, 45 років, власник будівельної компанії. Я — 25-річна асистентка, яка виросла в обшарпаній хрущовці, де батько пив, а мати вічно плакала.
Його увага паморочила голову більше, ніж шампанське, яке він так щедро наливав у мій келих. Через місяць він подарував перстень із сапфіром, через два — запропонував переїхати до його пентхаусу. "Тільки врахуй, — попередив він тоді, — у мене є дружина і донька. Розлучатися я не збираюся". Я наївно думала, що зможу його переконати, що стану винятком.
Перші пів року здавалися казкою. Я їздила на його "Мерседесі", носила сумки Louis Vuitton, снідала у дорогих ресторанах. У понеділки та четверги він вечеряв із дружиною, раз на місяць літав із донькою до Європи, а мені діставалися вівторки і випадкові ночі. Я переконувала себе, що це тимчасово, що він ось-ось залишить сім'ю.
Потім я завагітніла. "Вирішуй сама", — сказав він, поклавши переді мною конверт з грошами. "Але якщо залишиш — жодних аліментів". Я зробила аборт. Того ж вечора він купив мені діамантові сережки, які я потім місяць не могла надіти — тремтіли руки.
Смс від його дружини прийшло о сьомій ранку. "14:00 в кафе. Не запізнюйся", та геолокація. Я очікувала побачити виснажену домогосподарку, а переді мною сиділа жінка в сукні Carolina Herrera з бездоганним манікюром. "Ви п'ята за останні три роки, — сказала вона, відпиваючи лате. — Хочете знати, чому він з вами?". Вона показала моє фото в телефоні і підпис: "Нова іграшка". У той момент я зрозуміла, що програла гру, правил якої навіть не знала.
У день його народження я зробила фатальну помилку — приїхала до їхнього будинку з подарунком. Відчинила двері його 16-річна донька. "О, кишенькова повія! — засміялася вона. — Тато казав, ти найнахабніша". Чоловік виштовхнув мене за двері. Наступного дня з квартири де жила винесли всі мої речі.
Тепер я зрозуміла три речі.
По-перше, багаті не платять — вони інвестують. Мої два роки коштували йому дешевше, ніж утримання дружини за місяць.
По-друге, справжня влада — в байдужості. Його жінка виграла, бо ніколи не просила його залишитися.
І по-третє, гроші пахнуть. Ті гроші за аборт досі лежать у мене — я не можу їх витратити. Кожна купюра нагадує мені, якою ціною даються легкі гроші.
Після того, як мене вигнали з квартири, почалися найпринизливіші місяці мого життя. Довелося повернутися в ту саму хрущовку, від якої я так відчайдушно тікала. Мати, побачивши мене з валізами, лише важко зітхнула: "Ну що, золота рибко, закінчилася твоя казка?".
Я влаштувалася офіціанткою в кафе. Клієнти, які колись підлесливо усміхалися мені, тепер дивилися звисока. Особливо запам'ятався один випадок, коли прийшла компанія з його фірми. Вони замовили найдорожче вино в меню, а коли я подала, один з них посміхнувся: "Що, тепер пляшки подаєш замість того, щоб їх розпивати?".
Через пів року принижень я вирішила змінити своє життя. Влаштувалася на курси візажистів, почала збирати на свою маленьку студію. Гроші давалися важко — доводилося підробляти ночами.
Зараз у мене своя маленька студія краси. Клієнтки часто запитують, де я купую свої гарні речі. Я усміхаюся і відповідаю: "У звичайному магазині. На свої чесно зароблені гроші". І в цей момент розумію, що ні за які діаманти не проміняю це відчуття — прокидатися вранці й знати, що все в моєму житті належить тільки мені.
