Коли тільки йдеш з офісу, здається — ну все, свобода! Більше не потрібно вставати о 7 ранку, терпіти ранкові затори, виконувати чужі "давай зробимо це вчора" і чекати п'ятниці як порятунку, інформує Ukr.Media.
Фріланс, блогінг, творчість — вибір на користь себе, своїх правил, свого ритму. Але потім настає реальність. І вона не про нескінченні чаїнки з видом на захід сонця та гроші, що падають нізвідки на картку. Вона про те, як важко керувати собою, коли ти сам собі начальник.
Коли стусана нікому видати
Прокидаєшся о 9, як запланувала. І ніби сніданок, і ніби кава. А потім... випадково провалюєшся в стрічку. Або вирішуєш, що спочатку треба терміново прибратися. А потім "ну я ж вдома, можна й серію подивитися. Всього одну!". І ось уже 17:00, а ти ні рядка не написала, ні відео не зняла, ні навіть сторіз не виклала.
І немає начальника, який прийде і скаже: "Ти чого, давай працювати!" — все це повинна робити ти сама. Ніхто не випише тобі мотиваційного стусана. Ніхто не нагадає, що пора робити звіт. Ніхто не похвалить за добре виконане завдання або не відчитає за прострочений дедлайн.
Ти — і виконавиця, і менеджерка, і натхненниця, і критикиня. І ось тут починається справжня перевірка на міцність.
Коли я пішла у фулл-тайм блогінг, думала: "Ось тепер-то я буду все встигати!". Але виявилося, що при роботі на дядька у мене хоча б були рамки. А вдома — тільки я, собака, коти і спокуса лягти назад під плед. Ну і, як на зло, завжди хтось починає свердлити, коли ти нарешті зібрався знімати. Стрес + прокрастинація = творчий ступор.
Фріланс не дорівнює легким грошам
Багато хто йде в блогінг або фріланс у пошуках легких грошей. Думають: "Ось я зараз зроблю пару відео, постів, і у мене попре. Справ-то? Сиди вдома в піжамі й рахуй прибуток". Але насправді, всі ці фантазії розбиваються об жорстку реальність.
Ти працюєш значно більше, у перший час на ентузіазмі, заробляєш нестабільно, і повинна бути сама собі бухгалтеркою, аналітикинею і креативною директоркою.
Тут не працюють схеми: "просидів вісім годин — отримав зарплату". Тут важливий результат, а не імітація діяльності. А щоб був результат, потрібно постійно тримати себе в тонусі, працювати над собою і не чекати дива.
А що ти отримуєш взамін своєї інтенсивної діяльності? Сумніви, тиша в коментарях і внутрішній голос, який шепоче: "Може, це нікому не потрібно?".
Пам'ятаю, як у перші місяці я викладала відео, які дивились 4 людини. І дві з них — я і моя мама. І це не надихає, м'яко кажучи. Але якщо не зливатися — щось починає рухатися. Не відразу. Не магією. А потім, коли ти вже сто разів хотіла все кинути.
А як тримати себе у формі, коли весь офіс — це ти, твій диван і пухнаста банда?
Ось що реально допомагає:
План на день — твій найкращий друг. Я раніше думала, що план — це нудно. А потім зрозуміла, що без нього день перетворюється на хаос, перевірено не раз. Я роблю короткий список завдань у нотатках, щоб не загубитися в "ой, що б поробити".
Робочий час — це святе. Працювати "за настроєм" звучить романтично, але в житті часто закінчується нічим.
До 11 ранку я намагаюся розібрати побутові справи і обов'язково вигуляти собаку — щоб потім ніщо не відволікало. А з 11 до 15 у мене починається "золоте вікно" — найбільш продуктивний час. Я вимикаю сповіщення, не беру дзвінки і намагаюся максимально бути в процесі. Коти в цей час поводяться тихо, а собака вже знає, що гуляти ми сходили, і тепер можна просто лягти поруч і дрімати.
Хвалити себе — обов'язково. Зробила — молодець. Навіть якщо це було щось просте, на кшталт "написала короткий пост" або "вивантажила відео". Це вже більше, ніж нічого. Не чекай, що хтось інший прийде і скаже "ти класна". Ти і є та, хто повинна це говорити собі першою.
Помилилася? Не зливайся. Помилки не роблять тебе невдахою. Не помиляється той, хто нічого не робить.
Був день, коли я виклала відео з невеликим косяком у монтажі. Спочатку хотіла все видалити і переробити, а потім подумала — ну і що? Всі помиляються. Головне — не зупинятися.
Пам'ятай, навіщо ти взагалі почала. Свобода, свій темп, можливість займатися улюбленою справою. Так, складно. Але воно того варте.
Бути самій собі начальницею — не про легке життя. Це про вміння брати відповідальність, рухати себе вперед, навіть коли ніхто не дивиться. Це про баланс між "не можу" і "треба", між "у мене немає сил" і "але я спробую ще раз". Це не мрія, це випробування. Іноді важке, іноді самотнє. Але якщо ти проходиш його, не здаючись, — ти вже переможниця. Ти не зобов'язана все знати, все встигати, все робити ідеально. Ти просто повинна продовжувати.
