В наших фантазіях ми страждаємо значно частіше, ніж у реальності. Зумери зі сльозами на очах розповідають, як соціальні мережі вкрали їхнє дитинство. Мої однолітки, міленіали, не втомлюються скиглити про те, що ніколи не зможуть купити власну квартиру. А бумери, яким зараз за шістдесят, бурчать, бо їх лякає невизначеність із пенсіями, інформує Ukr.Media.

І десь посеред усього цього галасу розчинилося ціле покоління. Ті, хто народився між 1965 і 1980 роками.

Їх взагалі мало хто шукає. Я якось заради цікавості глянув статистику пошукових запитів — світ цікавиться іксами вдвічі рідше, ніж зумерами чи бумерами. Крім старого роману Дугласа Коупленда з початку дев'яностих, який, власне, і приклеїв їм цю літеру Х, про них майже не пишуть книжок. У тій же Британії більшість цих людей взагалі не в курсі, до якого покоління вони належать.

Але якщо придивитися, стає ясно, що вони опинилися в доволі паскудному становищі. Третина з них прямо каже, що відчуває себе глибоко нещасливими. Це абсолютний рекорд серед усіх вікових груп. Я давно помітив, і сухі цифри це підтверджують, що рівень нашої тривоги та якогось глухого відчаю досягає піку якраз у районі п'ятдесяти років. Це такий собі U-подібний графік життя: ми радіємо світу в юності, потім знову знаходимо дзен у старості, а середина — це суцільна яма. Бумери її вже переповзли, нас із вами вона ще чекає, а от ікси зараз сидять на самісінькому дні.

Чому яма? Бо саме зараз починає потроху сипатися здоров'я. Плюс приходить холодне усвідомлення, що кар'єрні мрії, найімовірніше, так і залишаться мріями. І найголовніше — вони застрягли між двома вогнями. Їм доводиться тягнути на собі і дітей, і старіючих батьків. В Америці ікси витрачають п'ять відсотків свого бюджету на догляд за малими й старими. Здається, що небагато, але в бумерів ця цифра була вдвічі меншою. А в Італії майже 70% молоді віком до 34 років досі живуть з батьками. І вгадайте, хто ці батьки? Правильно, покоління Х.

Мене завжди бавив цей контраст на прикладі умовного Сан-Франциско. Там молодь із палаючими очима готова жити в кримінальних районах і платити шалені гроші за комірчини, бо свято вірить, що завтра запустить стартап зі штучним інтелектом і переверне світ. Бумери там давно окопалися в розкішних будинках і неквапливо п'ють вино після засідань рад директорів. А ікси знову посередині. У них вже немає наївного ідеалізму, але ще немає спокійної, ситої старості. Більшість із них там просто не вивозить цього ритму.

З грошима в них вийшла не менш іронічна історія. Так, суто технічно вони заробляють більше, ніж їхні батьки в тому ж віці — інфляція робить свою справу. Але їхній прогрес якийсь кволий. Коли їм було під сорок, їхні реальні доходи перевищували доходи попереднього покоління лише на якихось жалюгідних 16%. Це найгірший показник зростання за дуже довгий час.

Можливо, вони самі частково в цьому винні. Це ж вони свого часу вирішили, що бути гвинтиком у корпоративній машині — це нудно. Вони першими почали вимагати балансу між роботою та життям і хотіли свободи. Згадайте 1999 рік, розквіт їхньої молодості. Найяскравіші фільми тоді — «Матриця» і «Бійцівський клуб». Головні герої раптом розуміють, що офіс — це тюрма, і починають або товкти одне одному пики в підвалах, або ковтати червоні пігулки. Дивитися на це під попкорн було круто, але такий світогляд не надто допомагає вислужуватися перед босом.

Втім, обставини їх теж добряче пошматували. Зазвичай твої заробітки різко летять вгору між 30 і 40 роками, коли ти обростаєш досвідом і стаєш керівником. Але коли ікси увійшли в цей золотий вік, бахнула світова фінансова криза 2008-го. Ринки лягли, зарплати завмерли. Поки бумери в свої тридцять спостерігали, як їхні акції злітають у чотири рази, а сучасні тридцятирічні все ще збирають вершки з ринку, покоління Х отримало своє загублене десятиліття. Вони просто опинилися не в тому місці і не в той час.

Те саме і з нерухомістю. Прийнято вважати, що це ми, міленіали, вічно орендуємо квартири, бо всі будинки розкупило жадібне старше покоління. Але якщо залізти в нудні банківські звіти, виявляється, що прірва виникла саме між бумерами та іксами. У свої 30-40 років у покоління Х було рівно стільки ж шансів купити власне житло, як і в нас зараз. Тобто майже ніяких.

Хтось може сказати, що вони самі не хотіли прив'язуватися до бетону. Той же Коупленд красиво писав: якщо людина каже, що купила будинок, вважай, що в неї більше немає особистості. Елегантна фраза, якою зручно прикривати порожній гаманець. Але реальність банальніша: через кризу їм просто перестали давати іпотеки, а ті, хто встиг влізти в борги, масово втрачали житло і мовчки пакували речі, щоб повернутися на оренду.

Звідси й фінальний розклад. Сьогодні у 30-річного зумера чи міленіала в середньому вдвічі більше грошей і активів, ніж було у середньостатистичного ікса в тому ж віці. В Європі за останнє десятиліття статки молоді потроїлися, а в покоління Х — ледь-ледь подвоїлися.

Навряд чи найближчими роками їхнє становище кардинально покращиться. Вони й далі будуть тягнути свою лямку, без зайвих драм у соцмережах і гучних вимог до всесвіту. Тому, наступного разу, коли ви побачите когось із них — за сусіднім столиком, у заторі чи, можливо, у власному дзеркалі — хоча б просто посміхніться. Вони дійсно це заслужили.