Він має язичницьке походження, оскільки спочатку був приурочений до дня літнього сонцестояння і присвячений язичницькому богові Купалі.
Вже пізніше назва трансформувалася в Івана Купала, оскільки церква об'єднала стародавнє свято з ім'ям пророка Іоанна Хрестителя, дата народження якого відзначається 7 липня.
Іванов день відомий обрядами, пов'язаними з водою, вогнем і рослинами: обливанням, збором трав і квітів, плетіння вінків, прикрашання зеленню будинків, ворожіннями, розпалюванням багать, стрибками через вогонь або через букети зелені.
Головними героями свята були Купала і Мара, які уособлювали чоловіче (сонячне) і жіноче (водяне) божества. Їх опудала робили з дерева, трав та одягу. Молодь водила навколо них хороводи, співала пісні, а потім спалювала Купала і топила Мару, таким чином повертаючи їх у рідні стихії. А ще у свято Івана Купала було прийнято обливатися водою і гадати.
Важливим обрядом свята Івана Купала вважався пошук квітки папороті. За повір'ями, папороть цвіте лише одну мить, в ніч напередодні Івана Купали; зірвати квітку дуже важко, тим більше що чорти при цьому всіляко перешкоджають і залякують.
Зірвавши квітку, потрібно було сховати її за пазуху і бігти без оглядки. Люди вірили, що квітка папороті допоможе розуміти мову тварин, бачити скарби і відмикати всі замки. У реальності ж папороть ніколи не цвіте - вона розмножується спорами.
В день Івана Купала традиційно збирали трави і квіти, сушили їх, вважаючи більш цілющими. Цими травами потім обкурювали хворих, віднаджували нечисть, кидали в піч під час грози, щоб захистити будинок від удару блискавки.
Найбільш древнім і яскравим обрядом купальського свята було пускання вінків по воді. До них прикріплювалися запалені від багаття просмолені лучини або свічки. Вважалося, чим довше буде горіти свічка, тим більше проживе той, хто її запалив. А дівчата вірили, що якщо вінок пливе добре і свічка горить рівно, то цього року дівчина вийде заміж, а якщо крутиться на місці або гасне - то ні.
