Їм належить працювати з напарниками-іноземцями, що ні слова не розуміють по-українськи або по-російськи. Потрібно буде дуже швидко, в деталях, деколи «на пальцях», пояснювати, як позувати і які емоції передавати. При цьому залишатися в образах і не забувати, що в руках справжня зброя – мечі, сокири, луки.
— Пристосуватися до нього не так просто. Леза сокир і мечі – сталеві. Якщо перші важать до півкілограма, то другі – вже півтора. А потрібно тримати в одній руці, – розповів молодший науковий співробітник відділу археології Північно-Західного Причорномор'я Інституту археології Національної академії наук України Павло Остапенко. – Всі зразки, представлені у програмі, ідентичні тим, що застосовувалися кілька століть тому. Вони використовуються для реконструкції боїв та історичного фехтування.
До речі, стародавніх войовниць, в яких доведеться перевтілитися учасницям, характеризують як виключно неприємних дам – жорстокі і страшні в гніві.
— З найдавніших часів жінки сиділи в сідлі, брали участь у битвах. Ще за часів античності в племена сарматів були жіночі бойові загони. У більш пізній час такі приклади були в Скандинавії і Північній Європі. І сучасники описують їх як лютих і дуже жорстоких жінок, – додав Павло.
