Микола Гоголь— Вечір проти Івана Купала

Цю історію розказав нам дячок Н-ської церкви. Він переповів те, що розказав йому дід.

В одному хуторі жив чоловік — пив, гуляв, а то раптом пропадав. Дарував дівчатам подарунки, і ніхто не смів відмовитися чи позбутися того подарунка — таким страшним був погляд у Басаврюка (так звали того чоловіка й підозрювали, що то сам диявол у людській подобі).

У козака Коржа був робітник Петро Безродний. Був би він добрим козаком, якби його одягти як слід у козацький одяг. І закохався Петро в дівчину-красуню — дочку свого господаря. Якось Корж побачив, що наймит із його дочкою Підоркою цілується. Розсердився він, прогнав робітника. А тут до них багатий лях став навідуватися, вже й про сватання говорили. Послала дівчина свого малого братика Івася розказати Петрові, що незабаром її заміж за нелюбого віддадуть.

Зажурився Петрусь дуже, пішов у шинок. П'є горілку, а вона його не бере. Раптом Басаврюк з'явився, сказав, що може допомогти: хай Петро у Ведмежий яр приходить завтра, якраз у ніч на Івана Купала. Тільки одне чорт у нього візьме за гору червінців. Погодився Петрусь, прийшов. Басаврюк йому й сказав, щоб чекав півночі й зірвав лише квіт папороті, ніяку іншу квітку, а потім біг не озираючись. Серед багатьох прекрасних квітів розцвіла вогняна квітка папороті. Прийшла відьма, поворожила, кинула квітку, і та вказала, де скарб заритий. Став Петро копати — викопав скриню зі скарбом. Відьма сказала, що треба його кров'ю скропити, інакше він у землю піде. І підвела дитину. Це був Івась, брат коханої дівчини. Хотів Петро кинутися на відьму, а ззаду Басаврюк загримів: що, мовляв, обіцяв виконати? Знавіснів хлопець, схопив ніж і пролив безвинну кров. Потім побіг додому й заснув. Прокинувся — а біля нього два мішки із золотом. Корж побачив їх і за зятя Петра визнав. Одружилися Петрусь і Підорка. Довго весілля гуляли, раділи. От тільки сказали, що Івася перед цим цигани вкрали.

Люди із сумнівом поглядали, говорили, що не принесе щастя бісівське добро, нечесним шляхом здобуте. Так і сталося. Став Петро сумувати, дичавіти, щось намагався згадати. Підорка всі очі проплакала, пішла навіть до знахарки у Ведмежий яр. Коли та прийшла до Петра, він, побачивши її, дико засміявся й кинув на неї сокиру, баба Зникла, а з'явився привид Івася. Підорка вискочила з хати за ним, а Петро зачинив двері. Люди не могли їх відкрити, а коли вибили, то побачили на місці Петруся купку попелу, а в мішках замість грошей — черепки.

Підорка пішла в монастир і ніби заніміла.

А в селі знову з'явився Басаврюк і показувався то в печеному барані, то в чарці, то в діжі, лякаючи людей.

Фантастична історія навіяна М. Гоголю українськими легендами й переказами про чарівну квітку папороті, яка розквітає в ніч на Івана Купала й може відкрити людині усі скарби; віруваннями в нечисту силу — чортів, відьом. Взагалі ж це — уособлення ворожих людині сил. Наприклад, влада золота згубила робітника Петруся. Письменник утверджує закони народної моралі, за якими на статку, що отриманий нечесним, злочинним шляхом, щастя не збудуєш.