"Я, як і Франко, трудоголік. В юності мріяв бути рантьє, а все життя працюю. Жах якийсь. Потрапляю в театр - і не можу відлучитися додому навіть пообідати. Затягує. Цілий день тут сидиш. Розмовляєш з людьми, аналізуєш", - геніальний Богдан Ступка зіграв близько 50 ролей в театрі і 100 в кіно, передає Ukr.Media
Метра українського кіно не стало 22 липня 2012 року. Причина смерті - гостра серцева недостатність (Богдан Ступка 2 роки боровся з раком, останні місяці провів у клініці "Феофанія"). Йому було 70 років.
Богдан Ступка запам'ятався глядачам як талановитий актор, якому ідеально вдається розкривати незвичайні образи. А про Національний академічний театр ім. Івана Франка говорять у першу чергу як про місце, в якому грав і яке очолював сам Богдан Сильвестрович.
На зіркову хворобу Ступка ніколи не страждав і не відмовлявся зніматися навіть в епізоді. Сміявся, що за своє життя він уже переграв всіх королів, генералів і вождів. Після того, як японський режисер Акіра Куросава подивився "Тараса Бульбу", він назвав Богдана Ступку українським самураєм, який "може зіграти і короля, і шута". Сам актор називав себе Сильвестром Сталлоновичем. Це прізвисько так сподобалося колегам, що інакше на знімальному майданчику і в театрі Ступку ніхто не називав.
Народився Богдан Сильвестрович у сім'ї оперних співаків на Львівщині. В дитинстві кожен вечір проводив в театрі і дивився майже всі спектаклі. Маленький Богдан дуже хотів співати, але у нього не було слуху. Проте, повернувшись із театру, під враженням від побаченого, хлопчик відтворював оперні арії. У Львові театрального інституту не було, а їхати в Київ юнакові було ні на що - сім'я жила дуже бідно. Після школи працював учнем слюсаря на заводі, потім у астрономічній лабораторії. В 1959 році при театрі імені Марії Заньковецької відкрили театральну студію, і Ступка зміг отримати акторську освіту.
У 10-му класі Богдан вперше приміряв капелюх, і йому це так сподобалося, що на все життя він залишився прихильником цього головного убору. З кожної гастрольної поїздки актор привозив декілька капелюхів. Змінював улюбленому головному убору і одягав кепку Ступка лише в одному випадку - якщо не хотів, аби його впізнали. Зазвичай по дорозі з театру він проходив повз пам'ятник Гнату Юрі, де корифей українського театру зображений у образі бравого солдата Швейка. Ступка обов'язково підходив до пам'ятника, вітав актора і знімав перед ним капелюха.
Пам'ятник, встановлений на могилі самого Богдана Ступки висотою приблизно 130 см - це дерево з бронзи, платформа з чорного граніту, на ній колаж з образами Богдана Сильвестровича в графіці Сергія Якутовича. Також на ній вилиті старовинна гуцульська свічник-трійця і хрестик - точна копія натільного, який носив на грудях Ступка.
Автор пам'ятника - одеський скульптор Михайло Рева. Він дружив з Богданом Ступкою понад 15 років і бачив у ньому свого духовного наставника. Також він є хрещеним батьком онука актора - Богдана.
"Я не хотів робити щось банальне: маску або руку. Богдан Ступка міцно пустив коріння в українську землю, був і є невід'ємною частиною України", - розповів Михайло Рева.
"Нехай говорять, що хочуть, а я живу, як живу".
"Я не люблю війну, з дитинства боюся стрільби. Мені було всього три роки, але я добре її пам'ятаю. Пам'ятаю, як німці давали дітям шоколад. Як попереджали: зараз тут почнеться битва, йдіть із будинків. І тепер все життя мене переслідує страх. Цей страх іноді змушував мене битися, йти проти великих людей. Можливо, саме через нього я і пішов у кіно. Адже в кіно ти легко можеш сховатися - це не ти, це завжди хтось інший".
"Мужики дуже люблять переодягатися, більше, ніж жінки. Візьміть історію костюма, і ви побачите, що, починаючи від папуасів, чого для себе тільки чоловіки не вигадували! Мужики - як півні, тільки б перед жінками крутитися".
"Раніше я був у жінок не особливо популярний. А зараз на старості років раптом почав подобатися - і молодим, і середнього віку, і бабусям. Сьогодні в Києві рано вранці йду по театру, а назустріч мені йде наша працівниця і каже:"Ой, яке ж диво, що перший чоловік, якого я сьогодні зустріла - це ви". А я що? Я далі пішов".
"Роби справу чесно, з душею - і твоє до тебе прийде".
"Я людина без слабкостей. Палити кинув, поїсти ніколи особливо не любив, п'ю помірно. Одним словом, сало не люблю, горілку не вживаю. Нудно навіть".
"Якщо повіриш в те, що кожен твій крок на сцені - велике мистецтво, то це вже катастрофа! Тільки сумнів дає прогрес".
"Мені всі кажуть: Богдане, ти збожеволів на своїх українцях. А я ось недавно з'ясував, що сім'я Фрейда була родом із України, з містечка Тисмениця. Поїхав туди. Ось, кажу, адже Фрейд з ваших місць. А вони без поняття. Сидять всі і норкові шуби шиють".
"Мрією мого життя було, щоб українська культура стала відома в усьому світі. Мрії повинні збуватися, і я щасливий, що маю можливість сприяти цьому".
"Мені завжди говорили: "Не хвалися, що ти це зробив. Ти - просто провідник ідей, які дали тобі батьки і Господь Бог. Якщо у тебе є здібності, ти не маєш це закопати. І ніколи не будь гордим".
"Я впевнений: щоб людині дурниці в голову не лізли, її завжди треба завантажувати роботою так, аби вона мертвою додому приходила".
"Все наше життя - суцільна імпровізація, а значить, все наше життя - це джаз".
"Господу Богу все добре вдалося - і народження, і юність, і зрілість. А ось старість - ні. Ідеш по вулиці, а ноги підкошуються. І думаєш: ще недавно бігав, куди все поділося? Адже в людині тільки тіло старіє, а душа залишається молодою".
Саме у виконанні Ступки в пам'ять людей врізалися вірші українських класиків.
Син Богдана Сильвестровича Остап Ступка пішов стопами батька, старший онук Дмитро також продовжив сімейну театральну династію. Вони також грають у театрі імені Івана Франка, яким багато років керував їх батько і дід.
