13 січня українці відзначають свято Маланки, передає Ukr.Media. У недалекому минулому цей звичай був розповсюджений на значному просторі України — від Карпат до Слобожанщини. Внаслідок тісних і тривалих етнокультурних контактів українців із східнороманським населенням новорічна «Маланка» отримала певне розповсюдження серед молдаван і румунів, у яких зафіксовані її сучасні варіанти і версії. Згідно з повір'ям, Міланка Вода приходить на Щедрий вечір разом із Василем-Місяцем, щоб сповістити господарів про наступні урочистості. Пишуть “Факти”
14 січня – день пам'яті св. Василія Великого, архієпископа Кессарії Каппадокійської, який народився близько 330 року у родині багатих благочестивих батьків. Все свідоме життя він проповідував вчення Ісуса Христа і користувався великою повагою серед віруючих. Українці шанують чесноти святого і увічнили його ім'я в щедрівці такими словами: «А що другий празник – святого Василія! Радуйся, ой радуйся, земле, син Божий народився!».
Історія свята
За стародавніми міфами, крім сина, у всеєдиної Лади (мати богів в слов'янській міфології. – Ред.), вірного побратима бога Місяця, була ще донька, яку всі називали Міланка, тому що вона була мила і чарівна.
Одного разу коли князь-Місяць був на полюванні, лютий змій викрав із срібного терема Міланку і сховав у підземне царство. Звільнив її славний богатир Безпальчик-Васильчик і одружився на ній. Тому на Щедрий вечір ще святкують Василя.
Традиції свята
Свято Маланки відзначають новорічним обрядом з традиційним переодяганням в тварин і фольклорних персонажів.
У деяких селах України в цей день готують традиційну святкову страву – кров'янку, яку ще називають Маланка.
Також випікають спеціальні хліба Маланку і Василя.
На свято Маланки дівчата, в масках або без них, всю ніч щедрують.
Також ходять і групи хлопців. Це називається “водити Маланку”. Хлопці в масках висловлюють добрі побажання, веселять піснями, танцями, жартівливими сценками. Один з них, як правило, переодягнений в жіноче плаття і його називають Маланкою.
У давнину святкове переодягання виконувало важливі релігійно-магічні функції, але з часом цей звичай перетворився на веселу розвагу, маскарад.
Переодягнені, закінчивши ритуальний обхід, вранці йшли на роздоріжжя палити Діда, або Дідуха, – снопи соломи, що стояли в кутку від Святого вечора до Нового року, потім стрибали через багаття. Це мало очистити від спілкування з нечистою силою.
Таким чином ритуальне переодягання ряджених на свято Маланки має давнє язичницьке походження і пов'язане з культами предків та родючості.
Наступного дня, коли починає світати, йдуть посівати зерном. Зерно беруть у рукавицю або в торбину. Спочатку йдуть до хрещених батьків та інших родичів і близьких. Зайшовши до хати, посівальник сіє зерном і вітає всіх з Новим роком.
Перший посівальник на Новий рік приносить до хати щастя, тож хлопці намагалися йти посівати ще вдосвіта.
На Меланку дівчата ворожили на свою долю. Ворожать переважно так само, як і на Андрія: бігають попід вікна слухати, питають у випадкових чоловіків імена, кидають через хату чоботи – куди впаде чобіт носком, туди й заміж вийде тощо
А також вранці в день Нового року першим до хати мав зайти чоловік, саме це віщувало щастя. Жінкам 14 січня взагалі не бажано ходити у гості. Також 14 січня не можна давати в борг, бо тоді цілий рік будеш сам потребувати грошей.
