Новини України

Вкрали маму... це дуже страшно!

Найбільший дитячий страх — це коли мама загубилася,

Вкрали маму... це дуже страшно!

Найбільший дитячий страх — це коли мама загубилася, передає Ukr.Media. Залишила тебе вдома сидіти, сказала: «Я скоро повернуся, я в магазин», і ось вже вечір, а мами немає. І ліхтарі вже засвітилися, і темніє на вулиці, а мами немає!

І не поясниш же дитині, що в магазині чергу була, а ти два рази туди вставала, бо перебудова і все таке. А потім ще зустріла подружку, і забалакалася з нею, як це у жінок буває. А вдома заплакане чадо гикає і схлипує: «Я думав, що тебе укралиииииииии!»

Було таке? У мене так. Найбільший мій дитячий страх — це «маму вкрали». Тому, сама ставши мамою, я ось ці моменти виключила повністю. Я ніколи не залишала сина вдома одного, йдучи в магазин. Я жодного разу не втрачала його у великих магазинах, і ось цього страху втратити маму — у нього просто не було. Ніколи.

Зараз синові 18. Дорослий, самостійний мужик з бородою. Ну, як з бородою... Якщо тиждень голитися не буде — вилитий Бармалей.

Вчора повернувся додому вночі, і відразу спати пішов. І чоловік теж що-той себе погано почував, і рано ліг спати. І в годину ночі мене осяяло: а хто з собакою гуляти буде? Мужики всі сплять. Не будити ж? Одяглася, взяла собаку, пішла з нею подалі від будинку, і ходжу така, гуляю.

Ну, скільки я там з нею гуляла? Ну півгодини. Повертаюся до під'їзду, а там Дюша метається. Ошатний як скаут: в трусах, в тапочках і в пуховику на голе тіло.

Що, кажу, совість прокинулася, так? — і посміхаюся з сарказмом. А потім дивлюся: на Дюше особи-то і немає. Особа ось таке, ніби сьогодні Брежнєв помер і група Бітлз розвалилася.

Ти! — кричить, — Ти! Ти, блін.... Ти де була?! Тебе сорок хвилин вже немає! Я тут бігав і кричав: — ти чула?

Неа, — кажу. — У мене навушники, а в них смутне музлище дев'яностих. Про «Твоя дівчинка пішла». Хочеш послухати?

Відкрив рот, щоб щось ще мені сказати, та раптом як обійме. В шию ткнувся носом, і волохатими руками своїми за шию обійняв і стоїть мовчки.

Аж злякалася. Кажу: Ну, ти що? Ну, Дюш? Ну, куди я подінуся? Я ж з собакою.

І він так глухо: Я думав, що тебе вкрали... Я дзвоню, у тебе телефон чомусь недоступний, навколо будинку десять разів пробіг — немає тебе. І не відгукуєшся ще. Мам, я тебе дуже прошу: краще мене буди, якщо треба. Я з тобою до двадцяти років весь сивий буду.

Теж обняла його. Ну, як обняла... встала навшпиньки, і що-то там обняла, до чого дотяглася. У пуховик його уткнулась особою, і стою. Собака стрибає, дощ іде, він в калюжі варто, в трусах і капцях... Маму втратив.

Мій ожилий дитячий кошмар...

А адже цей страх — він несвідомий. Навіть якщо тобі 20, 30, 50 років — ти все одно боїшся за маму. Що піде з дому без телефону і загубиться. Що її вкрадуть — а її неодмінно вкрадуть, бо вона красива! Тому і лаємося на мам: чому Ти пішла кудись, і мене не попередила: де і коли ти повернешся?

Бережіть своїх дітей. Навіть якщо це вже сиві діти, і в них є свої сиві діти. Вкрали маму — це дуже страшно. Я вчора бачила.

 

Останні новини
Зараз читають
Схожі новини