Ліна Костенко - українська поетеса, автор чисельних поетичних збірок. У радянські часи брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу. Історичний роман у віршах "Маруся Чурай", що пролежав без печатки 6 років, а коли був опублікований, за нього поетесу нагородили Державною премією імені Т. Г. Шевченка. 2010 року вийшов перший роман Ліни Костенко "Записки українського самашедшого", який викликав великий ажіотаж в магазинах, інформує Ukr.Media.
Її твори вивчають у школах і університетах. Незважаючи на таку популярність поетеса не любить зайвої уваги до себе. Вона навіть відмовилася від звання Героя України - "політичної біжутерії не ношу". Каже, що просто робить свою справу, адже покликання письменника - писати.
Пропонуємо вам кращі вірші Ліни Костенко.
Про вічне
Коли я буду навіть сивою,
і життя моє піде мрякою,
а для тебе буду красивою,
а для когось, може, й ніякою.
А для когось лихою, впертою,
ще для когось відьмою, коброю.
А між іншим, якщо відверто,
то була я дурною і доброю.
Безборонною, несинхронною
ні з теоріями, ні з практиками.
і боліла в мене іронія
всіма ліктиками й галактиками.
І не знало міщанське кодло,
коли я захлиналась лихом,
що душа між люди виходила
забинтована білим сміхом.
І в житті, як на полі мінному,
я просила в цьому сторіччі
хоч би той магазинний мінімум:
- Люди, будьте взаємно ввічливі! -
і якби на то моя воля,
написала б я скрізь курсивами:
- Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими.
І все на світі треба пережити
І все на світі треба пережити,
І кожен фініш - це, по суті, старт,
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.
Тож веселімось, людоньки, на людях,
Хай меле млин свою одвічну дерть.
Застряло серце, мов осколок в грудях,
Нічого, все це вилікує смерть.
Хай буде все небачене побачено,
Хай буде все пробачене пробачено,
Хай буде вік прожито, як належить,
На жаль, від нас нічого не залежить...
А треба жити. Якось треба жити.
Це зветься досвід, витримка і гарт.
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.
Отак як є. А може бути й гірше,
А може бути зовсім, зовсім зле.
А поки розум од біди не згірк ще, -
Не будь рабом і смійся як Рабле!
Тож веселімось, людоньки, на людях,
Хай меле млин свою одвічну дерть.
Застряло серце, мов осколок в грудях,
Нічого, все це вилікує смерть.
Хай буде все небачене побачено,
Хай буде все пробачене пробачено.
Єдине, що від нас іще залежить, -
Принаймні вік прожити як належить.
