Велика українська письменниця Ліна Костенко сьогодні відзначає День народження

Ліна Костенко - українська поетеса, автор чисельних поетичних збірок. У радянські часи брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу. Історичний роман у віршах "Маруся Чурай", що пролежав без печатки 6 років, а коли був опублікований, за нього поетесу нагородили Державною премією імені Т. Г. Шевченка. 2010 року вийшов перший роман Ліни Костенко "Записки українського самашедшого", який викликав великий ажіотаж в магазинах, інформує Ukr.Media.

Її твори вивчають у школах і університетах. Незважаючи на таку популярність поетеса не любить зайвої уваги до себе. Вона навіть відмовилася від звання Героя України - "політичної біжутерії не ношу". Каже, що просто робить свою справу, адже покликання письменника - писати.

Пропонуємо вам кращі вірші Ліни Костенко.

Про вічне

Коли я буду навіть сивою,

і життя моє піде мрякою,

а для тебе буду красивою,

а для когось, може, й ніякою.

А для когось лихою, впертою,

ще для когось відьмою, коброю.

А між іншим, якщо відверто,

то була я дурною і доброю.

Безборонною, несинхронною

ні з теоріями, ні з практиками.

і боліла в мене іронія

всіма ліктиками й галактиками.

І не знало міщанське кодло,

коли я захлиналась лихом,

що душа між люди виходила

забинтована білим сміхом.

І в житті, як на полі мінному,

я просила в цьому сторіччі

хоч би той магазинний мінімум:

- Люди, будьте взаємно ввічливі! -

і якби на то моя воля,

написала б я скрізь курсивами:

- Так багато на світі горя,

люди, будьте взаємно красивими.

І все на світі треба пережити

І все на світі треба пережити,

І кожен фініш - це, по суті, старт,

І наперед не треба ворожити,

І за минулим плакати не варт.

Тож веселімось, людоньки, на людях,

Хай меле млин свою одвічну дерть.

Застряло серце, мов осколок в грудях,

Нічого, все це вилікує смерть.

Хай буде все небачене побачено,

Хай буде все пробачене пробачено,

Хай буде вік прожито, як належить,

На жаль, від нас нічого не залежить...

А треба жити. Якось треба жити.

Це зветься досвід, витримка і гарт.

І наперед не треба ворожити,

І за минулим плакати не варт.

Отак як є. А може бути й гірше,

А може бути зовсім, зовсім зле.

А поки розум од біди не згірк ще, -

Не будь рабом і смійся як Рабле!

Тож веселімось, людоньки, на людях,

Хай меле млин свою одвічну дерть.

Застряло серце, мов осколок в грудях,

Нічого, все це вилікує смерть.

Хай буде все небачене побачено,

Хай буде все пробачене пробачено.

Єдине, що від нас іще залежить, -

Принаймні вік прожити як належить.