Дивлюся на календар і розумію, що цього року Восьме березня — це неділя, і надворі вже 2026 рік. Соціологи знову нудно звітують, що свято стрімко летить на дно рейтингів популярності в Україні. Але я точно знаю: в суботу ввечері ціни на квіти за традицією проб'ють стелю. Ми наче й страшенно втомилися від цього глянцевого лицемірства, але все одно за інерцією спостерігаємо, як містом мігрують чоловіки з однаковими шарудливими згортками, інформує Ukr.Media.
Якби Клара Цеткін раптом повстала з мертвих і побачила листівки з котиками та побажаннями «залишатися завжди ніжною» у вайбері, вона б, напевно, попросилася назад. На початку двадцятого століття жінки виходили на вулиці Нью-Йорка і Копенгагена не для того, щоб раз на рік отримати поблажливу посмішку чи знижку в спа-салон. Вони виборювали право голосу, нормальну зарплату і можливість не померти на фабриці від виснаження. Це був суворий, незручний і дуже гучний рух. Ніхто не думав про свято весни.
До речі, про гучність. Існує ця неймовірно живуча байка про «марш порожніх каструль» у 1857 році. Нібито нью-йоркські ткалі вийшли на вулицю і влаштували перформанс із кухонним начинням, вимагаючи людських умов праці. Звучить дуже кінематографічно, але історики давно розвели руками: ніяких каструль не було. Це просто красива казочка, яку нам згодовували десятиліттями. Мабуть, щоб навіть у протесті жінка не відривалася від образу кухарки.
А потім трапився Радянський Союз, який провернув абсолютно геніальний трюк. Спочатку жінки були суворими товаришами в класовій боротьбі. Але в 1965 році влада зробила Восьме березня вихідним. І все. Протест здувся, як дешева повітряна кулька. Замість боротьби за права системно нав'язали статус «окраси колективу», амплуа невтомної трудівниці-матері та вручили гілочку мімози, що осипалася ще дорогою з профкому. Рівноправ'я нібито досягнуто, дівчата, тепер можна й салати нарізати, поки чоловіки виголошують тости за вашу красу.
Сьогодні світ розважається з цією датою як може, і спостерігати за цим по-своєму кумедно. Італійці досі носяться зі своєю жовтою мімозою, ще й підтримують міф, ніби цього дня чоловіків не пускають до ресторанів, бо жінки гуляють самі. Французи з американцями організовують серйозні дискусії про гендер — нудно, зате по суті. У Берліні зробили вихідний, щоб спокійно ходити на мітинги. Китайці просто відпускають заміжніх жінок з роботи раніше, тонко натякаючи, що в дівчат без штампа в паспорті взагалі немає причин для втоми. Куба гуде на фестивалях, бо Фідель колись сказав, що жінки були молодцями під час революції. В Уганді просто танцюють.
Але мій беззаперечний фаворит — це Мадагаскар. Там Восьмого березня працюють виключно чоловіки. Здається єдині, хто зрозумів концепцію так, щоб це справді мало сенс для втомлених жінок.
І ось ти дивишся на ці кволі тюльпани біля каси супермаркету і думаєш, як хитро історія перекрутила початкову ідею. Від боротьби за виживання до обов'язкового букета раз на рік. Може, колись ми остаточно визначимося, що саме відзначаємо в цей день. А поки що просто переживемо цю неділю, зберігши здоровий глузд і трохи самоіронії.
Коментарі
Поки що немає коментарів. Будьте першим!