Заходиш у книгарню перечекати дощ або «просто подивитися», а виходиш із мінусом на картці і важким пакетом свіжого паперу. Стрічка соцмереж тим часом підкидає чергове відео, де хтось буквально кричить у подушку від фіналу нової книги.
Зараз здається, що читають абсолютно всі. БукТок диктує тренди настільки агресивно, що ігнорувати їх майже неможливо. З усіх боків нам радять головні хіти: фентезі про драконів «Четверте крило», голлівудську драму «Сім чоловіків Евелін Г’юго», закручений трилер «Служниця» та наш рідний, але від того не менш похмурий бестселер «Я бачу, вас цікавить пітьма» Ілларіона Павлюка.
Але що ж насправді ховається за цим «фантастичним книжковим бумом»?
Ескапізм, фастфуд і право на відпочинок
Якщо ви шукаєте в «Четвертому крилі» чи «Служниці» високу літературу, глибокі філософські сенси чи ідеальну стилістику — ви будете розчаровані. Це літературний попкорн. Там повно знайомих тропів типу «від ворогів до коханців» і сюжетних підпірок.
Ми живемо в умовах такого хронічного стресу, що вимагати від себе щовечора читати лише нобелівських лауреатів — це ще один вид психологічного насилля. Динамічні сюжети, де головне — інтрига або хімія між героями, дають нашому втомленому від новин мозку відпочинок. Коли ти ковтаєш історію про ідеальну родину з купою скелетів у шафі («Служниця») за два вечори, ти просто вимикаєшся з реальності. Це таке собі подолання стресу. Нам потрібні ці емоційні гойдалки з вигаданими драконами, щоб трохи розвантажити психіку від реальних ракет.
Феномен Павлюка та статусність читання
З Ілларіоном Павлюком історія інша. Його містичний трилер про глухий Буськів Сад став справжнім феноменом і своєрідним статусним символом. Це 600 сторінок важкої психології, які обговорюють на кожному кроці.
Чи всі, хто її купив, справді продерлися до кінця цієї складної і темної історії? Будьмо відвертими — ні. Але ця книга зробила важливу річ: вона створила чинник єднання. Людям хочеться бути частиною спільноти, мати спільні теми для розмов, які не стосуються політики. Обговорювати кінцівку «Пітьми» — це наш новий спосіб соціалізації.
Чому видавництва «не встигають», або ціна паперу
Маркетологи люблять писати: «Тиражі розлітаються так швидко, що видавництва ледь встигають їх додруковувати!». Здається книжка має шалений попит. Але українська реальність нині — не про це.
Дефіцит книг і затримки з додруком — це часто наслідок не лише любові читачів, а й зруйнованої поліграфічної інфраструктури. Коли ми купуємо книгу, ми рідко думаємо про те, що більшість друкарень розташовані в Харкові. Що вони працюють під постійними обстрілами, що є величезний брак паперу, проблеми зі світлом і нестача кадрів через мобілізацію.
Оці комерційні, розважальні хіти з ТікТоку — це фінансова кровоносна система українського книговидання. Продавши кілька тисяч примірників «Евелін Г’юго», видавництво отримує обігові кошти, щоб вижити, заплатити зарплати і, можливо, видати складного українського дебютанта, збірку поезії чи нішевий нонфікшн.
Тому, купуючи черговий бестселер, ви не просто піддаєтеся ажіотажу. Ви донатите в українську культуру.
Терапія цундоку: коли книги просто лежать
Японці мають чудове слово «цундоку» — це коли ти купуєш книги і складаєш їх у стопки, так і не прочитавши. Зараз ми переживаємо справжній бум тривожного споживання. Ми скуповуємо книги, щоб отримати швидкий дофамін, ілюзію контролю («я куплю цю книгу і обов’язково знайду час на себе у вихідні») і просто заради красивих корінців на полиці.
Вважайте це спільнокоштом для українських друкарень.
Цей книжковий бум — не просто віяння моди. Це наша спроба знайти трохи світла, розвіятися і підтримати своїх. Тож готуйте місце на полицях, але робіть це свідомо.
Коментарі
Поки що немає коментарів. Будьте першим!