Прикмета, що забороняє передавати що-небудь або вітатися через поріг будинку, є однією з найдавніших і найстійкіших у слов'янській культурі, інформує Ukr.Media.
Її коріння сягає глибокого язичницького минулого і пов'язане з особливим, сакральним ставленням до порога як до кордону світів.
У народній свідомості поріг був не просто дошкою під дверима. Це була потужна риса, що розділяє два простори: свій, обжитий, захищений дім (світ живих, упорядкований) і чужий, зовнішній, незвіданий світ (потенційно ворожий, місце проживання нечистої сили, духів предків або просто чужих енергій).
Поріг вважався "прикордонною заставою" будинку, місцем, де зосереджена його захисна сила, своєрідний "замок" від зла.
Передача речі, рукостискання чи навіть розмова через цю межу сприймалися як порушення цілісності цього захисту.
Вважалося, що в момент, коли рука з річчю або для привітання перетинає поріг, створюється "пролом". Через цей пролом у дім могла проникнути нечиста сила, пристріт, біда чи сварка.
Особливо небезпечною була передача гострих предметів (ножів, голок) або грошей через поріг — це обіцяло сварки і втрати. Гроші, передані через поріг, нібито "не затримувалися" в будинку, йшли так само легко, як і прийшли.
Крім містичного аспекту, був і суто практичний, побутовий сенс. Передача речей через поріг часто була незручною, підвищувала ризик упустити предмет або спіткнутися. Це могло призвести до конфузу, що легко трактувалося як "накаркане" прикметою.
Традиція вимагала або повністю вийти за поріг (вступивши в "чужий" простір), щоб передати річ або привітатися, або повністю запросити людину всередину (переступивши захисну межу у "свій" простір). Так відновлювалася цілісність кордону.
Дотримання цього правила було проявом не лише забобони, а й поваги до хати, її захисту та до гостя, якого або повноцінно зустрічали всередині, або проводжали назовні, не залишаючи його "на кордоні".
Ця давня прикмета нагадувала про важливість кордонів — як фізичних, так і енергетичних — і повагу до простору будинку як до фортеці.
