Ви коли-небудь замислювалися, чому напудрені перуки були так поширені в XVII-XVIII століттях, особливо серед чоловіків європейців? Напевно, багато хто, вивчаючи історію чи розглядаючи твори мистецтва тієї епохи, ставив собі запитання: «Навіщо європейським чоловікам була потрібна така химерна мода?».
Сьогодні спробуємо відповісти на це запитання.
Коли і чому з'явилася мода на чоловічі перуки?
Однією з головних, хоч і не надто приємних, причин появи моди на перуки стала епідемія сифілісу, що охопила Європу з кінця XV століття. Ця хвороба мала багато жахливих симптомів, серед яких — висипи, виразки та, що найважливіше для нашої історії, сильне випадіння волосся. У тогочасній культурі, де довге волосся в чоловіків було символом статусу, мужності та знатного походження (згадаймо хоча б біблійного Самсона), облисіння, особливо в молодому віці, ставало справжньою соціальною катастрофою. Таким чином, перука стала не просто аксесуаром, а практичним рішенням, що дозволяло приховати ганебний недолік і зберегти репутацію.
Однак, щоб практичне рішення перетворилося на справжній модний тренд, потрібен був вплив королівських осіб. Першим монархом, який зробив перуку частиною свого образу, став король Франції Людовік XIII. Йому було лише 17 років, коли він почав стрімко лисіти, і, щоб приховати це, почав носити перуку (алонж). Проте справжню сенсацію і головний чоловічий тренд усієї Європи з перуки зробив його син, легендарний «король-сонце» Людовік XIV, який також почав рано втрачати волосся.
Оскільки Франція за часів «короля-сонця» була абсолютною законодавицею європейської моди, носіння перук поширилося неймовірно швидко, ставши невіддільною ознакою аристократа. Навіть англійський король Карл II, двоюрідний брат Людовіка XIV, перейняв цю моду. Після повернення з вигнання у Франції він популяризував перуки на батьківщині, наслідуючи розкішний стиль французького двору.
Носіння перук = відсутність гігієни?
Ще одну причину зростання популярності перук у Європі часто пов'язують з особистою гігієною, а точніше, зі специфічними уявленнями про неї. Протягом XVII-XVIII століть була поширена думка, що часте миття всього тіла, особливо в гарячій воді, робить людей вразливими до хвороб. Лікарі та церковні діячі того часу вважали, що вода відкриває пори шкіри й дозволяє проникати в організм «міазмам» — отруйним випарам, які, як тоді думали, переносять чуму та інші інфекції.
Хоча це не означало повної відсутності гігієни — люди вмивали обличчя та руки, обтиралися вологими рушниками і часто змінювали спідню білизну, яка вбирала піт і бруд. Однак уникнення повноцінних ванн створювало ідеальні умови для поширення вошей. Найпрактичнішим рішенням цієї проблеми було просто поголити голову. А щоб прикрити її, ідеально підходила перука. Тепер, коли воші селилися у перуці, а не у власному волоссі, позбутися їх стало значно простіше: перуку можна було виварити, віддати в чистку або просто замінити на нову. Вуаля, більше жодних проблем із паразитами на голові.
До речі, пудрили перуки не лише для краси. Пудра, що складалася з тонко меленого крохмалю або борошна з додаванням ароматизаторів (лаванди, помаранчевого цвіту, фіалкового кореня), виконувала кілька функцій. Вона допомагала боротися з вошами, маскувала неприємні запахи та надавала перуці модного білого або сіруватого відтінку, що вважався ознакою елегантності.
Мода шаленіє
У першій половині XVIII століття в одному лише Парижі налічувалося понад 1000 магазинів перук. Спочатку громіздкі й пишні, як за часів Людовіка XIV, перуки поступово еволюціонували. З'явилися десятки стилів: коротші «клубні» перуки, «військові» перуки з косою ззаду та елегантні моделі для балів.
Коли гігієна почала поліпшуватися, перуки перетворилися на засіб демонстрації багатства. Чим пишнішими та білішими були ваші кучері, тим заможнішим здавався їхній власник. До речі, саме звідси походить англійський вислів «bigwig» (буквально «велика перука»), яким і досі називають впливових осіб.
Найдорожчі перуки виготовляли з натурального людського волосся, переважно світлих відтінків, яке легше було пудрити. Дешевші варіанти робили з кінського, козячого або навіть рослинного волокна. Коли перука остаточно набула статусу модного аксесуара, «прості смертні», прагнучи наслідувати аристократію, почали носити дешеві підробки, а крадіжка волосся у померлих стала поширеною проблемою.
Кінець моди на перуки
Французька революція 1789 року поклала край моді на перуки. Вони стали символом старого аристократичного режиму, і їх носіння було просто небезпечним для життя. Разом із перуками зникли й інші химерні елементи чоловічого гардероба: пишні камзоли, панчохи та корсети. Настала епоха Просвітництва з її культом природності та поверненням до ідеалів античності, де чоловіки носили коротке, природне волосся.
У Великій Британії прем'єр-міністр Вільям Пітт Молодший знайшов менш радикальний, але не менш дієвий спосіб покласти край моді: у 1795 році він запровадив податок на пудру для перук. Це зробило догляд за ними надто дорогим для більшості людей.
Однак саме у Великій Британії та деяких країнах Співдружності перуки збереглися як частина офіційного вбрання в судовій системі. Лорд-канцлер, адвокати та судді носили їх як символ неупередженості та відданості традиціям. І лише у 2008 році в Англії перука перестала бути обов'язковою для більшості суддів, окрім суддів у кримінальних справах.
