Жінка тримає пакети з покупками та написом SALE, що ілюструє помилки при виборі одягу та надмірний шопінг.

Цей текст міг би стати моєю особистою сповіддю, але, підозрюю, ви впізнаєте в ньому себе, інформує Ukr.Media.

За останні роки мій підхід до того, що я на себе одягаю, змінився кардинально просто тому, що я втомилася. Втомилася грати в ідеальне життя, дотягуватися до якихось глянцевих стандартів і купувати речі для жінки, якою я ніколи не була.

Коли напис «Made in Italy» працював як гіпноз, мені здавалося, що італійське взуття — це автоматична індульгенція на стиль. Років десять тому я серйозно задивлялася на Baldinini, а зараз дивлюся на ці колекції і бачу лише декор, який кричить про естетику «розкішно-пишно». Вони ніби застрягли в часі.

Відсутність здорового глузду колись змушувала мене скуповувати речі абсолютно безсистемно. Якось мені показали, як замовляти з американських аутлетів, і замість того, щоб зібрати нормальну, нудну, але практичну базу, я замовила цілу валізу якихось "цікавеньких" речей. Звісно, вони ні з чим не поєднувалися. Я просто роздала їх подругам. Єдиною адекватною покупкою з того періоду виявилася сумка Coach за смішні на той час 120 доларів.

Через цю відсутність системи мої виходи у світ часто нагадували спробу надіти все найкраще відразу. У мене не було простих лаконічних речей, бо вони здавалися мені прісними. Зате були складні фасони, які билися між собою за увагу.

А ще я вперто ігнорувала власний спосіб життя. Я купувала розкішні ботфорти на височезних підборах, перебуваючи… в декреті. Куди я мала в них ходити? На дитячий майданчик? У поліклініку? Я купувала речі для уявної жінки, яка щовечора п'є коктейлі на даху хмарочоса, а насправді мені потрібен був зручний одяг для прогулянок і нормального життя.

До речі, про нормальне життя та ілюзії. Напевно, кожна з нас колись ставала жертвою модних блогерів і купувала пальто-халат. Я теж купила. Тільки от забула про одне маленьке правило: таке пальто виглядає розкішно, лише якщо між ним і тобою гуляє вітер. Я ж узяла розмір упритул, ще й щільно затягувала пояс. Замість розслабленої європейської інтелектуалки в дзеркалі на мене дивилася задоволена життям гусениця. Тепер я знаю: якщо пальто-халат, то максі, і бажано нарозхрист.

Та ж історія з бежевим тренчем. Скільки разів ми читали, що це «необхідна база»? Я вам так скажу: база він десь у Парижі чи Лондоні. У нашому кліматі, де ми з пуховика у квітні відразу перестрибуємо у худі, тренч просто нікуди носити. Я якось порахувала — за весь минулий сезон я одягла його аж п'ять разів. Сумнівна інвестиція.

Зате що я носила регулярно, так це чорний колір в офіс. Працюючи в офісі без суворого дрес-коду, я просто закутувалась у чорне. І лише згодом, трохи заглибившись в етикет, дізналася, що історично чорний — це колір для вечірніх виходів після 17:00. Втім, набагато більшим злочином проти себе був сірий колір. Я свято вірила, що купую светри «під колір очей». Але ж сірий буває різним. Мишачий відтінок робив моє обличчя настільки блідим, що жоден консилер не міг приховати мої мішки під очима. А от глибокий графіт або небесно-блакитний працювали краще за восьмигодинний сон. Якщо річ правильного кольору, можна взагалі не фарбуватися — і це мій улюблений лайфхак для ледачих ранків.

Ще одна річ, яка може зіпсувати ранок і весь день (принаймні візуально) — це знижки в преміум-сегменті. Коли бачиш розкішну шовкову блузу зі знижкою 70%, глузд вимикається. Мозок просто кричить про вигоду. Тепер я виробила імунітет. Я дивлюся на річ і чесно питаю себе: «Я б купила її за повну ціну?». Якщо відповідь «ні» — я спокійно йду пити каву.

І наостанок, мій улюблений візуальний тригер. Щодня бачу на вулицях класних дівчат, які носять сумку крос-боді десь на рівні стегон. Я й сама так робила, бо лінувалася регулювати довжелезний ремінь. Але ця дрібниця нещадно ламає пропорції: тулуб стає нескінченним, а ноги — короткими. Варто лише підтягнути сумку ближче до талії, як силует одразу збирається докупи.