Старий Апулей якось кинув фразу, що якби Венера не була білявкою, боги б у неї не закохалися. І в цьому — весь римський підхід до краси. Їхній ідеал був до нудоти світлим. Ідеальна жінка мала бути білявкою зі світлою шкірою, загорнутою в прозорий шовк, обвішаною золотом. Навколо неї мали бігати такі ж біляві діти та метушитися світловолосі рабині. А десь на задньому фоні мав маячити чоловік у білій тозі, який за весь цей бенкет платить, інформує Ukr.Media.
Якщо греки сходили з розуму від спортивної статуарності, то римляни були прагматиками. Їхня краса завжди мала цілком конкретний підтекст — вдале заміжжя і статус.
Взяти хоча б шкіру. Засмага означала лише одне: ти працюєш у полі. Аристократка ж мала бути блідою, як мармур, бо її єдина взаємодія з сонцем — це випадковий промінь, що пробився крізь дорогі штори на віллі. Тому в хід ішло все. Дружина Нерона, Поппея Сабіна, настільки любила ванни з ослячого молока, що в поїздки брала з собою цілі стада цих нещасних тварин.
До речі, якщо ви десь читали дичину про те, що римлянки для блідості пили деревний спирт — забудьте. Не знаю, хто це вигадав, але в Давньому Римі не вміли добувати спирт, а якби й спробували, вони б не встигли стати красивими, бо відкинули б копита після першого ж ковтка. Римлянки були схиблені на зовнішності, але точно не були самогубцями.
А от чим вони реально труїлися, так це свинцевими білилами. Шкіра від них ставала сірою і вкривалася виразками, але замість того, щоб викинути банку, жінки просто накладали ще товстіший шар. Нічого не нагадує?
З волоссям теж доводилося гратися. Брюнеткам, щоб відповідати трендам, доводилося мастити голову сумішшю козячого жиру та попелу з букового дерева, а потім годинами сидіти на сонці. Щоб обличчя при цьому не засмагло, на нього надягали щось на зразок мішка з діркою на маківці. Якщо ж волосся від таких екзекуцій випадало, завжди можна було купити перуку. Найкраще — зрізану з голови якоїсь полоненої германки. Зручно, коли твоя імперія постійно з кимось воює.
Сьогодні ми платимо за салони, а в Римі купували самих майстрів. Термін «ars ornatrix» означав мистецтво прикрашання, і спеціалісти в цій сфері коштували шалених грошей. Рабиня-візажистка чи перукарка могла обійтися дорожче за міцного гладіатора. Багаті матрони взагалі не ходили в громадські терми — у них вдома працював штат із сотні дівчат, які тільки те й робили, що вищипували, мастили оліями і розтирали свою пані.
Фігура теж мала відповідати очікуванням. Надмірна худорлявість не віталася. Римляни хотіли бачити перед собою майбутню матір своїх спадкоємців, тому стегна мали бути широкими, а хода — плавною і величавою. Ніякої метушні. Жінка мала нести себе так, ніби вона вже володіє половиною цього світу.
І, до речі, вони дійсно володіли. Поки чоловіки рубалися в нескінченних війнах, римські вдови спокійно крутили бізнесом, купували нерухомість і управляли величезними статками.
Тому наступного разу, коли ви будете чекати, поки ваша жінка збереться на вечерю, або побачите чек за її догляд, просто видихніть. Радійте, що вам не треба купувати їй рабиню-перукарку, а у вашому дворі не пасуться сто ослиць для вечірньої ванни. А, свинцю в пудрі більше немає.
Коментарі
Поки що немає коментарів. Будьте першим!