За зачіскою в селі одразу бачили, заміжня жінка чи ні. Косу і вінок носила дівчина. На весіллі косу розплітали і покривали молодій голову — з того дня волосся ховали під очіпок (тугу шапочку) і хустку, а з’явитися на людях «простоволосою» було соромно. З розпущеним волоссям на людях з’являлися лише в особливі дні.
Яку косу носила дівчина
Довга коса була головною дівочою красою: «Довга коса — честь дівоча!». Але плели її не скрізь однаково.
На Лівобережжі у будні дівчина робила рівний проділ і укладала дві коси навколо голови, «ніби вінком», а в неділю пускала по спині одну косу з кольоровими стрічками.
На Правобережжі на свята заплітали дві коси по спині.
Під Лубнами на Полтавщині косу починали плести із трьох-шести пасм, а до кінця доводили їх до 24, щоб коса здавалася товстішою. Закінчивши, тягнули за кінчик: «Рости, коса, од пояса до долу».
На Київщині складні святкові зачіски самій зробити було неможливо, тому в суботу ввечері дівчата збиралися в одній хаті, мили голови й заплітали одна одній. Влітку до коси вплітали вінок — його носили лише дівчата. Взимку замість вінка прив’язували над чолом червону або блакитну стрічку.
Втратити косу було ганьбою. Через дурну славу парубки могли силою обрізати дівчині косу.
Покриткою називали дівчину, яка народила поза шлюбом. Їй покривали голову хусткою — звідси й слово. Косу і вінок носити їй більше не дозволяли, але й справжнього убору заміжньої жінки вона не отримувала.
Як косу розплітали на весіллі
Розплітання коси вважали найурочистішим моментом весілля. Молоду садили на діжу — діжку, у якій місили тісто для хліба, — застелену кожухом хутром угору, старша дружка просила старосту благословити, і де-не-де молодий першим виймав із коси стрічку й залишав її собі. Далі розплітали дружки, свахи або мати — де як було заведено, а дівчата співали: «Тільки жаль мені русої коси — дівочої краси». Молода водночас плакала.
Потім наставало покривання. Мати виносила намітку — довге біле полотнище, яким обв’язували голову поверх очіпка. Молода за звичаєм відбивалася й тричі кидала її до порога, але врешті-решт голову покривали, і свахи співали: «З дівки у молодицю».
З Покрови починалися осінні весілля, і дівчата приказували: «Свята Покрівонько, покрий мені голівоньку… хоч ганчіркою, аби я була жінкою». Покрити голову означало вийти заміж.
Чому заміжній не можна було ходити простоволосою
«Ходити простоволосою» або «світити волоссям» вважалося непристойним. На Полтавщині казали, якщо жінка ходить із непокритою головою, «сонце плаче». А східні слов’яни вірили, що простоволоса заміжня жінка накличе град і неврожай. Зірвати з жінки очіпок означало зганьбити її й усю родину.
Під хусткою волосся укладали так, щоб жодне пасмо не вибилося. На Київщині та Полтавщині заміжні зазвичай коси не заплітали: ділили волосся надвоє, скручували джгутами, намотували на кибалку — тверде кільце — і надягали зверху очіпок, стягнутий шнурівкою. Поверх нього пов’язували хустку або намітку. На Галичині волосся молодиці взагалі підрізали до вух.
Вдома й у полі намітку знімали — її надягали до церкви та в гості. Але очіпок і хустка залишалися на голові завжди. Антрополог Федір Вовк згадував, що в експедиціях жінки спокійно оголювали коліно для вимірювань, а зняти очіпок майже завжди відмовлялися.
Коли волосся розпускали
На весіллі. Від розплітання до покривання молода була з розпущеним волоссям — уже не дівчина, ще не молодиця. На Західній Волині молоді жінки ходили так ще два тижні після весілля.
На Русальному тижні, на початку літа. У Русальний четвер дівчата ходили житами із розпущеними косами — такими, як у русалок.
Під час ворожіння. Сідаючи ворожити, дівчата розпускали коси, знімали пояс і розв’язували вузли — на тій, хто ворожить, не мало залишитися нічого зав’язаного.
Що від цього збереглося донині
Фата прийшла до наших наречених із Західної Європи — приблизно з 1940-х років, а до того її роль відігравав вінок. На багатьох весіллях і тепер із нареченої знімають фату, а де-не-де одразу пов’язують хустку — у традиційному весільному обряді на цьому етапі було покривання.
Хустка в церкві походить від слів апостола Павла про покриту голову на молитві. А сам вінок із 2014 року знову в моді, і майстрині відновлюють давні весільні вінки — такі, в яких виходили заміж прабабусі.
Коментарі
Поки що немає коментарів. Будьте першим!