Багатьма звичними стравами, що сьогодні без жодної драми з'являються на вашому столі, ми завдячуємо збігові обставин, а про найвеличніші кулінарні відкриття ходять легенди. Деякі з цих легенд пропоную вам, інформує Ukr.Media.
Нема лиха без добра
Коли в День незалежності США, 4 липня 1924 року, гості заповнили ресторан Цезаря Кардіні, цьому американському кухареві італійського походження було не до підрахунку прибутків. Алкоголю вистачало — адже в Тіхуані, що за кілька миль на південь від американсько-мексиканського кордону, проблем із «сухим законом» не було, — а ось їжі, щоб нагодувати всіх охочих, явно бракувало. Тоді Кардіні швидко придумав салат із того скромного набору продуктів, який мав під рукою — листя салату Романо з пікантною заправкою, пармезаном і часниковими грінками — і приготував його просто на очах у гостей. Ті були в повному захваті! Так було винайдено салат «Цезар». Як бачите, ані курячої грудинки, ані анчоусів у класичному «Цезарі» не було — легкого рибного присмаку надавав вустерський соус, а самі анчоуси додав туди значно пізніше брат Цезаря, Алекс Кардіні.
Образити кухаря може кожен
Вважається, що картопляні чипси стали популярними у 1853 році, коли Джордж Крам (справжнє прізвище якого Спек), шеф-кухар ресторану престижного готелю Moon Lake Lodge у курортному містечку Саратога-Спрінгс, отримав просте замовлення: смажена картопля. Крам приготував картоплю, як завжди, — але якийсь клієнт, якого легенда бездоказово називає залізничним магнатом Вандербільтом, повернув її на кухню зі скаргою, ніби скибочки порізані занадто товсто й не до кінця просмажені. Ображений Крам виявився кмітливим хлопцем — він нарізав картоплю завтовшки з аркуш паперу, підсмажив її на олії до хрумкоту й подав до столу. Дивно, але ефект виявився несподіваним: гість був у захваті від нової страви, і слава про «чипси Саратоги» швидко поширилася. Проте сам Крам не винаходив чипси: рецепти такої хрумкої «картопляної стружки» друкувалися в кулінарних книжках ще за 30 років до цієї події.
Королівський наказ, що змінив світ
Про винайдення тапас — іспанських закусок до різних напоїв — ходить безліч легенд. Першим розпорядився подавати закуски в шинках не хто інший, як король Альфонсо X Кастильський — згідно з прагматичною версією, щоб гінці й мандрівники, що зазирали на вогник, не напивалися на порожній шлунок. За веселішою легендою, спочатку роль тапас виконував шматок шинки чи сиру, яким накривали склянку, щоб захистити її вміст від пилу й комах.
Вино, яке любить спеку
Завершимо ми, як і належить, чарочкою мадери. Її появі ми завдячуємо збігові обставин: якийсь португальський торговець відправив до Індії чималу партію вина в бочках, попередньо додавши до нього спирт (бренді), щоб воно не скисло в дорозі. Проте за ті місяці, що вантаж плив до місця призначення, замовник віддав богові душу, а його спадкоємці відмовилися оплачувати замовлення. Підрахувавши збитки, купець вирішив просто спробувати повернуте вино, щоб перевірити його стан, — і з подивом виявив, що воно не лише пережило довгу подорож, а й набуло неперевершеного горіхового смаку. Спочатку мадеру так і готували — заливали в бочки й завантажували на судна, що вирушали в далекі плавання, — але згодом зрозуміли: справа не в хитавиці, а в поєднанні спиртування й тропічної спеки, яка карамелізує й окиснює вино, змінюючи його смак. Тепер мадера — мабуть, єдине вино, яке витримують не в підвалі, а в спеціальних теплих приміщеннях або на горищі, під пекучими сонячними променями.
Коментарі
Поки що немає коментарів. Будьте першим!