Буріння свердловини на заміській ділянці забезпечить його власників водою, потрібною для особистих цілей і поливу. Власне джерело дозволить спорудити незалежний водопровід, інформує Ukr.Media.
Найпростіша класифікація підземної води
Перш ніж приступати до пошуків води під свердловину слід зафіксувати наявність таких підземних ресурсів і визначити, яка глибина залягання на обраній ділянці водоносного горизонту.
Залежно від розташування і глибини залягання підземні води поділяються на три типи:
- Верховодка — залягає в межах 2-5 метрів від поверхні. Вона утворюється в результаті інфільтрації атмосферних опадів. У зв'язку з неглибоким заляганням цей тип вод може коливатися: то підвищуватися після випадання опадів, те знижуватися в посушливий період.
- Ґрунтові води — водоносні горизонти в осадових породах, що залягають приблизно в районі 8-40 метрів від поверхні. Зверху вони захищені кількома шарами порід, тому не залежать від зміни сезонів року. Іноді в зниженнях рельєфу вони самотужки пробиваються джерелами, які постачають смачну чисту воду.
- Артезіанські води — найчастіше залягають на глибині понад 40 метрів. Поширені вони по тріщинах в скельному вапняку. Вода характеризується наявністю мінеральних солей і відсутністю глинистої суспензії. Дебіт артезіанських свердловин досить стабільний.
Ключове значення мають якісні й кількісні параметри водоносного шару.
Товща землі формується з порід, одні з яких перешкоджають проникненню вологи — водоупори, а інші, навпаки, формують водоносні горизонти
При пошуку води для розробки свердловини можна користуватися різними методами із застосуванням підручних засобів, так і з використанням сучасної техніки.
Садовим буром, який можна нарощувати при заглибленні відрізками сталевої труби — штангами, можна самостійно пробурити розвідувальну свердловину на ділянці.
Народні способи визначення
Зробити своїми силами розвідку в пошуку водоносного горизонту для буріння неглибокого вироблення або свердловини-голки можна, навіть якщо на прилеглих ділянках немає жодних орієнтирів.
Орієнтація за природними ознаками
Ознаками наявності в ґрунті водоносної жили можуть стати:
- Спостереження за поведінкою тварин і комах. Стовпи мошки в'ються в тому місці, де є джерело води, а руді мурашки, навпаки, прагнуть оселитися від нього подалі.
- Велике поширення в окрузі вологолюбних рослин.
Індикаторами близького розташування підземних вод з трав'янистих рослин виступають кропива, хвощ, осока, щавель, очерет. Деревовидні рослини зі стрижневим коренем такі, як черемха, верба, береза, чорна тополя, сарсазан вкажуть, що вода залягає на глибині до 7 метрів.
У спекотний полудень тварини риють землю в пошуках прохолоди в тих місцях, де підземні води розташовуються близько до поверхні
Для ґрунту і гірських порід, під товщею яких проходить джерело, характерна підвищена вологість. Вона неодмінно буде випаровуватися, утворюючи хмари вранці, туман; потрібно лише поспостерігати за місцевістю.
Зверніть увагу також на рельєф. Помічено, що водоноси залягають майже горизонтально. Тому в районі западин ймовірність залягання води завжди вище.
З допомогою біолокаційних рамок
Не втрачає популярності й старовинний метод, заснований на біолокаційному ефекті, при якому людина реагує на наявність у землі води й інших тіл, що створюють в її товщі неоднорідності різних конфігурацій і розмірів.
При пошуку води для вибору місця під водозабірну свердловину на ділянці біолокаційним способом покажчиком виступає дротяна рамка або ж деревна гілка з розвилкою, що знаходиться в руках людини-оператора. Вона здатна визначити наявність водоносного пласта, незважаючи навіть шар ґрунту, що відокремлює від води.
Біолокація — здатність рамок приходити в рух під впливом зовнішніх чинників, наприклад, вібрувати й наближатися один до одного над місцями, де б'ють ключі
Біолокаційні рамки можна виконати з каліброваного алюмінієвого, сталевого або мідного дроту діаметром 2-5 мм. Для цього кінці відрізків дроту довжиною 40-50 см загинають під прямим кутом, надаючи їм Г-подібну форму. Довжина чутливого плеча буде становити 30-35 см, а рукоятки 10-15 см
Завдання оператора — забезпечити вільне обертання «інструменту». Щоб полегшити собі завдання, на загнуті кінці дроту надягають дерев'яні ручки.
Зігнувши руки під прямим кутом і взявши інструмент за дерев'яні ручки, потрібно злегка їх нахилити від себе, щоб дротові стрижні стали як би продовженням рук.
Для досягнення мети потрібно свідомо налаштуватися і чітко формулювати перед собою завдання. Після цього потрібно лише повільно пересуватися по ділянці й спостерігати за обертанням рамок.
У тому місці ділянки, де приховані підземні води, стрижні рамки схрестяться між собою. Оператор повинен відзначити цю точку і продовжити дослідження, але вже рухаючись в перпендикулярному напрямку відносно початкової лінії руху. У точці перетину знайдених оцінок і буде розташовуватися шукане джерело.
Біолокаційні рамки зреагують, з'єднавшись між собою кінцями в тому місці, де на ділянці проходять водоносні жили
Вважається, що найкращий час для пошуку води шляхом біолокації є літо або рання осінь. Найбільш сприятливі періоди:
- з 5 до 6 ранку;
- з 16 до 17 дня;
- з 20 до 21 вечора;
- з 24 до 1 годині ночі.
Г-подібні рамки зручно використовувати в польових умовах, але при відсутності вітру. Для роботи з інструментом потрібен досвід і вправність. Адже відхилення рамки може залежати навіть від емоційного стану оператора.
Але варто зазначити, що народні способи не можуть дати 100% гарантію отримання очікуваного результату. Адже навіть при вдалому результаті завжди є ризик отримання водозабірної свердловини з малою продуктивністю.
Проходка свердловини своїми руками
Але буріння розвідувальних свердловин — досить дорогий метод. Його можуть дозволити собі далеко не багато власників заміських ділянок. Як альтернатива, пробне буріння можна виконати й самостійно, застосувавши шнековий спосіб.
Цей метод аналогічний проробленню отвору в товщі льоду під час зимової риболовлі. Гвинтоподібну конструкцію просто угвинчують в землю. При витяганні на поверхню лопасті шнека забирають з собою подрібнену породу.
Шнековий спосіб буріння передбачає розпушування ґрунту та занурення в нього долота, з допомогою якого ґрунт і витягується назовні.
Для проведення робіт буде потрібно шнек з лопастями, з буровою головкою. Придбати такий гвинтовий інструмент можна в будь-якому будівельному магазині. В комплекті до нього йдуть набірні штанги, які зручно використовувати для нарощування конструкції по мірі заглиблення в ґрунт.
Роботу виконують у такій послідовності:
- На обраній ділянці викопують напрямну яму глибиною в 60-80 см
- Шнек опускають в яму і починають обертати, заглиблюючи бурову голівку.
- Після того як гвинтовим стрижнем пройдено 1-2 метри вглиб ґрунту, витягують бур, видаляючи розпушену землю. По мірі просування гвинтоподібної конструкції важливо стежити за вертикальністю положення свердловини.
- Коли шнек досягне глибини, на якій працювати інструментом вже незручно, конструкцію нарощують буровою штангою. Одночасно зі здійсненням буріння під дією відцентрової сили відбувається обсаджування стінок свердловини.
- Буріння виконують до тих пір, поки гвинтовий стрижень не досягне водоносного горизонту.
Вироблений ґрунт транспортується за допомогою того ж шнека, що становить собою єдиний гвинтовий транспортер, на поверхню. При цьому піднімається назовні ґрунт за рахунок сили тертя зміцнює стінки ствола. Це дозволяє знизити витрати при бурінні пластичних ґрунтів, оскільки нема потреби використовувати обсадні труби.
Але варто враховувати, що шнековий спосіб ефективний тільки при пошуку підземних вод, рівень залягання яких не перевищує 50 метрів, а породи відносяться до пластичної й пухкої категорії.
