Якщо цибулю, салат, редис і картоплю зможе виростити навіть городник-початківець, то деякі інші овочі, які ми начебто звикли бачити на багатьох ринкових прилавках і не вважаємо за екзотичні, потребуватимуть для свого культивування набагато більше сил і навичок, інформує Ukr.Media.
І ми зовсім не маємо на увазі щось дуже рідкісне та незвичайне, подібне до бамії, тладіанти, огірдині або пепіно (хоча за наявності певних умінь і докладання певних зусиль і їх врожай ви зможете отримати на своїй ділянці). Йдеться про набагато більш звичні культури, вирощування яких, тим не менше, має свої нюанси, які можуть спантеличити малодосвідчених дачників.
Вітлуф
Цикорний салат, салатний цикорій, брюссельський цикорій, біла головка — як тільки не називають у побуті цю рослину з апетитними щільними біло-зеленими довгастими качанчиками з соковитим хрустким листям.
Справжня назва рослини — вітлуф ("білий аркуш") і вона дійсно відноситься до роду Цикорій, а зовсім не Салат.
Головна несподіванка для недосвідченого городника в тому, що ця рослина вирощується як дворічник — ті, хто чекають на врожай у перший же рік після посіву насіння, розчаровуються, оскільки отримують лише непоказну рослину з розеткою великого прикореневого листя і довгим стрижневим м'ясистим корінням. Ті самі качани формуються лише під час вигонки коренеплоду. Але про все по порядку.
Насіння вітлуфа неглибоко висівають у відкритий ґрунт (ґрунт має бути нейтральної кислотності) або у контейнери не раніше за середину травня, але до кінця червня. Після появи сходів, грядки проріджують, пікірують на стадії 2-4 справжніх листочків, а у подальшому розпушують ґрунт, поливають і підгодовують кілька разів на сезон будь-яким універсальним мінеральним комплексом з високою часткою азоту (наприклад, нітроамофоскою).
Якщо рослину не викопувати, на другий рік вона утворює потужне прямостояче розгалужене стебло заввишки більше за метр із дрібними блакитними, рідше білими, квітками, зібраними у кошики.
Якщо ж ви маєте намір отримати до столу ті самі качани, то наприкінці вересня утворені коренеплоди разом із листям потрібно викопати і підсушити у прохолодному приміщенні близько тижня. Потім пожухле листя зрізають на висоті 2-3 см від головки, а коренеплоди зберігають, очистивши від коріння, у ящику з піском за температури близько 5° С.
Починаючи з листопада, коренеплоди можна висаджувати на пророщування — для вигонки качанної частини. Підрівняйте їх за довжиною, присипте зрізи товченим вугіллям і висаджуйте у глибокі (від 40 см) ящики з піском або торфом (підійде і суміш піску, землі та верхового торфу). Коренеплоди складіть у ящик впритул один до одного і обережно полийте, щоб не намокала коренева шийка (від неохайного поливу коренеплоди можуть загнити). Пророщують їх у прохолодному (не вище за 15-17° С) і абсолютно темному місці, інакше качани позеленішають та стануть дуже гіркими і пухкими.
Збирати врожай можна, щойно качани проб'ються через шар ґрунту, тобто за 2-3 тижні після висадки.
Популярні сорти вітлуфа: Данський, Конус, Ракета, Екстрелла, Експрес, Бланка, Продуктива, Тардиво.
Цибуля-порей
Безліч корисних властивостей, відмінний тонкий смак, висока врожайність, довгий час зберігання — чому б частину грядок на своїй ділянці замість звичайної ріпчастої цибулі не віддати під цибулю-порей (вона ж цибуля перлова)?
У рослини їстівне молоде плоске листя і потовщена біла нижня частина стебла. Старе листя жорсткувате і втрачає смакові якості. У кулінарії з цибулі-порею готують безліч страв від супів і салатів до пюре, соусів і маринадів.
Чи знаєте ви, що порей має дуже цінну властивість — під час зберігання кількість аскорбінової кислоти у його вибіленій частині підвищується більш ніж у півтора рази!
Хоча рідкісною і складною у культивуванні у наших широтах цибулю-порей не назвеш, її вирощування має свої нюанси.
Розмножується порей насінням. У південних районах краща його безрозсадна культура (висів насіння у відкритий ґрунт), у центральних і північних оптимальніше використовувати розсадний метод.
Цибулю-порей сіють на розсаду у другій половині березня (щоб гарантовано отримати сходи, насіння рекомендується пророщувати заздалегідь). Насіння заглиблюють на 1-1,5 см і витримують відстань між рослинами у 5 см).
До появи сходів контейнер тримають у теплому місці з температурою 25° С, після — на тиждень переносять у приміщення з температурою 15-17° С, а потім підвищують її на кілька градусів.
Пікіровку проводять приблизно за місяць після появи сходів. Кожні 2 тижні листя вкорочують до 10 см, щоб стимулювати коренеутворення.
У травні, у віці 6-8 тижнів, коли на сіянцях утворяться 3 листочки, розсаду пересаджують на грядку.
У перший рік на товстому фальшивому стеблі порею з'являється велике ланцетоподібне листя 30-60 см завдовжки блакитно-зеленого кольору з восковим нальотом. У нижній частині світло-зеленого фальшивого стебла утворюється біла фальшива цибулина з діаметром близько 10 см, а під землею розвивається потужна коренева система.
На другий рік у першій половині літа рослина випускає квітконіс (стрілку), що заввишки більший за метр. У липні на ньому розпускаються дрібні квіточки рожевого, білого або лілово-фіолетового забарвлення, зібрані у суцвіття-парасольки. У серпні-вересні достигає чорне насіння. А у деяких сортів замість квіток утворюються повітряні цибулинки.
Порей — холодостійка культура. Дорослі рослини при їх підгортанні і утепленні торфом або тирсою зимують за умов середньої смуги, особливо коли сніжні зими. Рослина вимоглива до вологи, полюбляє суглинні, високогумусні заплавні ґрунти. Важкі глинисті і легкі піщані ґрунти, а також перезволожені і кислі для порею непридатні.
Важливою особливістю у вирощуванні цієї цибулі є її регулярне грамотне підгортання (підгрібання пухкого ґрунту до стебла), яке не лише сприяє нарощуванню добре розвиненої кореневої системи, але і "відбілює" найважливішу та смачну частину цієї овочевої рослини. Перше підгортання проводять відразу після вкорінення розсади на постійному місці, підгрібаючи до коріння 3-4 см землі. Потім, коли порей вже виріс (за 2 місяці після посадки), його підгортають вдруге і з цього часу повторюють процедуру ще 3 рази з інтервалом у 2 тижні.
Сорти цибулі-порею діляться на дві великі групи — ранні/середньостиглі та середньопізні/пізні. Перші зростають швидко (80-130 днів), мають велике плоске світло-зелене або зелене листя і товсту білу "ніжку". Другі достигають повільніше (180-200 днів) і відрізняються більш коротким стеблом та тонким листям синьо-зеленого кольору з помітним восковим нальотом.
Популярні сорти цибулі-порею: Алігатор, Голіаф, Пандора, Танго, Каратанский.
Спаржа
Майже всі бачили у магазині охайно запаковані зелені "товстенькі палички" спаржі. Багато людей навіть навчилися смачно її готувати і цінують за ніжний смак, але мало хто одразу зміг проасоціювати цей делікатес із тонкими і пухнастими "ялинками" з червоними ягідками, що зазвичай зростають вздовж парканів у сільських дворах. Невже, це одна і та ж рослина? Так!
Спаржа лікарська вирощується і як декоративна, і як лікарська, і як овочева рослина — просто у всіх цих випадках використовуються різні її частини.
У їжу вживаються молоді пагони спаржі, що ледве вийшли з ґрунту, завдовжки до 20 см із "головкою листя", що ще не розпустилося. Перебуваючи у шарі ґрунту, ці пагони мають біле забарвлення, на поверхні вони набувають зелено-фіолетовий колір і втрачають частину поживних речовин. Саме тому, як і у випадку з пореєм, велике значення під час культивування спаржі має регулярне грамотне підгортання основ її стебел і постійне високе мульчування.
До того ж труднощі у вирощуванні спаржі полягають у тому, що її насіння дуже теплолюбне і може без створення певних умов навіть не зійти, а якщо і зійде — першого врожаю "стеблинок" вам доведеться чекати не менше трьох років.
Але якщо все піде добре, на одному місці ви зможете вирощувати спаржу 15-20 років, до того ж вона невибаглива і з догляду потребує лише поливу та видалення бур'янів.
Насіння спаржі для пророщування потребує вологого середовища і високої температури — близько 25° С.
До початку посіву (зазвичай у березні) насіння замочіть в теплій (30-35° С) воді і тримайте протягом 3-5 днів, щодня міняючи воду. Після чого пророщують його у вологій тканині або фільтрувальному папері (до появи паростків, що завдовжки 1-2 мм).
Розсаду вирощують у заповнених ґрунтосумішшю для кімнатних квітів ящиках 40 см завдовжки 15-20 см завширшки і 8-10 см заввишки. Сходить вона довго, а пересаджувати її на постійне місце можна не раніше середини червня, заздалегідь піджививши ґрунт перегноєм.
Спаржа не переносить кислих ґрунтів і близького залягання ґрунтових вод. Оптимальне місце для її вирощування — сонячне, піднесене, що не затоплюється талими водами.
Догляд за спаржею полягає у своєчасному її поливі, рясних підгодівлях кілька разів на сезон і розпушуванні ґрунту. До початку зими усі стебла рослини потрібно видалити (це стосується і молодих, і старих кущів), нижню частину рослин підгорнути і вкрити торфом або компостом, захищаючи від вимерзання.
Брюссельська капуста
Цей штучно виведений різновид городної капусти виглядає футуристично — на товстому циліндричному стеблі, що заввишки близько метра, зростає безліч широких листків, у пазухах яких ховаються маленькі качанчики (їх і вживають у їжу). На другий рік на рослині замість плодів з'являються квітконосні пагони, які внаслідок перехресного запилення утворюють насіння.
Головна особливість цієї городної рослини — її "повільність", від посіву насіння до збирання врожаю минає близько півроку (130-180 днів).
При цьому брюссельська капуста полюбляє прохолодну погоду і не зав'язує качанчики у спеку, тому підбирайте час посіву так, щоб період достигання припав на період із середньодобовою температурою, не вищою за 18-20° C.
На розсаду її висівають у березні-квітні. Насіння перед висівом вимагає замочування у гарячій воді на 20 хвилин, а після — у розчині стимулятора зростання на 10-12 годин. Розсаду вирощують традиційно, а сіянці, що підросли, висаджують у ґрунт у травні.
Брюссельська капуста добре зростає на слабокислих, родючих ґрунтах на відкритих, сонячних або трохи затінених ділянках.
Підготовка ґрунту під капусту полягає у його глибокому перекопуванні восени і завчасному внесенні універсального комплексного добрива навесні. Особливістю рослини також є висока потреба у кальції, тому восени бажано внести на грядки до 200 г/м2 вапна або 200-300 г/м2 золи.
Подальший догляд за брюссельською капустою практично не відрізняється від такого для капусти білокачанної. Єдина особливість технології вирощування полягає лише в тому, що для брюссельської капусти роблять невелике підгортання або не підгортають її зовсім, оскільки перші качанчики розташовуються вже біля основи стебла. Іноді для кращого закріплення рослин використовуються опори.
Наприкінці вегетаційного періоду, за 20-30 днів до збирання врожаю (у серпні-вересні) у пізніх сортів здійснюють декапітацію — прищипують верхівкову бруньку і видаляють листя розетки, що призводить до обмеження зростання стебла і формування більш великих качанчиків, підвищує їх якість і прискорює терміни збору.
Прибирають урожай брюссельської капусти з жовтня до глибокої осені, вибірково, виламуючи качанчики у міру їх дозрівання, починаючи з більш великих нижніх. Такий спосіб збирання призводить до збільшення загального врожаю, оскільки верхні качанчики продовжують формуватися і зростати. Остаточне прибирання роблять наприкінці жовтня або на початку листопада. До часу настання стійких холодів рослину зрубують цілком біля кореневої шийки, видаляють листя і верхівкову бруньку. Якщо качанчики відокремити від стебла, то вони швидко зів'януть, а залишені на стеблі з віддаленим листям можуть зберігатися 3-4 місяці.
Популярні сорти і гібриди брюссельської капусти: Боксер F1, Геркулес, Перфекшн, Долмік F1, Завитка, Касіо, Розелла, Мачуга, Фрегата F1, Експлорер F1.
Артишок
Артишок — багаторічна трав'яниста рослина, на недосвідчений погляд схожа на великий будяк, у якого у їжу йдуть дуже великі бутони (головки округлої або конічної форми, вкриті потовщеними біля основи лусками). Незважаючи на те, що його батьківщина — Середземномор'я, цей делікатес можна виростити навіть у нас, якщо, звичайно, знати деякі нюанси культивування теплолюбної примхливої культури.
У наших широтах артишок вирощують розсадним способом, причому "нюанси" починаються вже на цій стадії. До початку посіву насіння замочують на ніч у теплій воді, близько тижня пророщують у теплиці за температури 20-25° С, а після прибирають на три тижні у холодильник — до появи паростків у кілька сантиметрів завдовжки.
Проросле насіння висівають у ящики із сумішшю перегною, дернової землі і піску (1:1:1), підтримуючи температуру у межах 20-25° С до появи перших справжніх листочків. Зміцнілу розсаду пікірують у горщики з діаметром 8-10 см з живильною сумішшю, а у ґрунт за умов середньої смуги висаджують у другій декаді травня, а то і у перших числах червня, на відстані 70-80 см один від одного на сонячному, захищеному від протягів місці.
Насіння артишоку зберігає схожість до 6 років.
Ще до посадки у лунки кладуть по 2 ст. перегною і по жмені золи (за умови, що грядки глибоко перекопані і підживлені суперфосфатом ще з осені).
Догляд за вегетуючими рослинами артишоку полягає у розпушуванні ґрунту, прополюванні бур'янів та поливі, особливо рясному у посушливий період (щоб утворювалися більш великі суцвіття). Протягом літа артишоки бажано двічі підгодувати розчином мінеральних добрив і настоєм коров'яку (1:10).
Щоб суцвіття були великими, залишають не більше 3-4 квітконосів на кущ. Збирають зав'язі, коли на них починають розкриватися верхні лусочки (коли суцвіття вже розпустилися у синьо-фіолетові великі квіти, ви запізнилися — у їжу вони вже непридатні). Їх зрізають разом із частиною стебла і зберігають у холодильнику не більше 3-4 тижнів.
Популярні сорти і гібриди артишоку: Травневий 41, Фіолетовий ранній, Красень, Гурман, Султан, Майкопський високорослий, Великий зелений, Лаонський.
