Одна з найцікавіших новин сезону стосується того, що рослини, принаймні деякі, якимось чином можуть "бачити". І ми зараз не про геліотропізм, коли соняшник повертає своє суцвіття слідом за світилом, а справжню подобу розпізнавального зору, інформує Ukr.Media.
Як таке може бути? — запитаєте ви. Таким самим питанням задалися у 2024 році члени журі відомої наукової пародійної премії, яка називається Ігнобелівська, у нас її зазвичай називають Шнобелівською. Вона вручається за "досягнення, які змушують спочатку засміятися, а потім — замислитися".
Отже, оргкомітет цієї премії звернув увагу на експеримент ботаніків Уайта і Ямашіти, який вони поставили в американському штаті Юта з ліаною бокілою трилистою (Boquila trifoliolata), що росла в горщиках.
У природі ця вологолюбна ліана використовує як опори різні дерева і чагарники в помірному поясі Чилі та Аргентини. І вже більше 10 років тому ботаніки помітили, що ця ліана підлаштовує форму свого листя так, щоб воно було схоже на листя рослин-господарів. Така мімікрія може бути корисною, наприклад, для маскування від листоїдних тварин.
Довгий час залишалося загадкою, як ліана може сприймати інформацію від сусіднього дерева. Вчені будували найрізноманітніші припущення. Ну, наприклад, вони думали, що летять якісь леткі виділення від рослини-опори, а бокіла це відчуває і далі перебудовує своє листя відповідно до листя господаря. Інші вважали, що при дотику ліани з опорою вона заражається якимись мікробами, спільними для тепер вже рослини-опори та ліани. І ці мікроби змушують ліану перетворювати листя в потрібному напрямку. Однак було помічено, що іноді навіть не потрібен контакт з рослиною-опорою. І одна й та сама ліана може спочатку повзти по одній рослині, мати одне листя, далі переходити на іншу рослину, і листя навіть в межах одного стебла буде різне. Тобто явище було цілком загадкове.
Дехто навіть припускав, що ліана напряму запозичує генетичну інформацію у рослини-господаря. Все це само по собі вже вражаюче. Але шнобелівські лауреати 24-го року пішли далі. Вони змусили бокілу витися по пластикових штучних рослинах, прямих аналогів яким у природі не існує. І — так!
Бокіла навчилася імітувати пластикове листя, у якого немає ні ДНК, ні летких виділень, ні якихось особливих мікробів. Загалом, не інакше як у ліани є очі, за допомогою яких вона розглядає форму листя рослини-господаря, а потім відрощує собі такі ж. Тобто рослина якимось чином повинна сприймати форму предметів.
У XIX столітті висловлювались гіпотези про те, що рослини можуть бачити, для цього у них може бути якийсь примітивний одноклітинний зір. Потім подібне припущення звучало на початку XX століття. Загалом, дослідники вивчили літературу і тепер думають, чим же і як рослина могла розпізнати ці пластикові листя.
Чи можна взагалі в якомусь сенсі говорити про зір у рослин?
Згаданий експеримент начебто дозволяє нам припускати, що, принаймні, хоча б у однієї рослини є такий зір. А те, що рослина сприймає світло, напрямок світла, інтенсивність, спектр падаючого світла, це давно відомо і добре вивчено. Але от саме зір у нашому розумінні, як отримання зображення і його якась обробка і відповідна реакція — це, мабуть, унікальний випадок у рослинному світі.
Чому ж цим вражаючим дослідженням зацікавився поки не Нобелівський, а Шнобелівський комітет? Річ у тім, що загадка механізму рослинного зору все ще залишається без відповіді. Та й експеримент треба б повторити трохи серйозніше, ніж на кількох кущиках, що ростуть у горщиках біля віконця.
