Стукнуло мені в голову в залі вікно помити, а живемо ми на 12 поверсі, інформує Ukr.Media.
Чоловік, мовляв, небезпечно, давай ти зсередини, а я зовні протру. Погодилася. Зсередини навела блиск і пішла з обідом возитися. Попередила, щоб обережніше.
Пораюся на кухні, а сама в пів-вуха прислухаюся.
І раптом здавлений крик і... тиша. Я на стілець і сіла. Страшно так, що немає сил піднятися. Посиділа хвильку. Зібралася, видихнула і вздовж стінки поповзла в зал.
А там дивлюся — вітер фіранку колише, вікно навстіж, нікого немає... і найстрашніше, що бачила в житті, — самотні тапочки біля підвіконня. Ось тут я і заревіла білугою в голос.
Раптом голос із спальні тремтячий: "Мань, Манюнь, я тут".
Я в два стрибки і в спальні. А там лежить він і жалібно на мене дивиться:
"Я підвернув ногу, коли зістрибнув з підвіконня. Боляче дуже, щоб тебе не хвилювати тихо прикульгав сюди, думав відлежуся непомітно".
Ну хіба нормальний?!!
