Одна молода пара одружилася і мати нареченого надала їм свою двокімнатну квартиру: живіть, мені не шкода. У неї була своя однокімнатна, що дісталася від рідні. Батьки нареченої оцінили такий благородний вчинок, та й не було у них грошей, які можна було б інвестувати в майбутнє своїх дітей, інформує Ukr.Media.
Молодята взялися ремонтувати квартиру. Спочатку хотіли шпалери поміняти, але вирішили рік накопичувати. Через рік викликали бригаду, самі поїхали у відпустку, а коли повернулися, квартиру було не впізнати! Як з картинки!
І тут "щедра" мама з'явилася на горизонті. У неї роман, а у коханого — 12-річна донька. Вона до школи ходить якраз у цьому районі. Загалом, потрібна квартира, не ображайтесь. Я буду в ній жити. Що? Ремонт? Ну подумаєш, шпалери поміняли.
Ні, в однокімнатній жити не можна, я її здам, мені гроші потрібні.
Нерви мені не тріпайте, ви молоді, вам простіше, ви до місця не прив'язані. Ось вам два дні для зборів.
Син психанув і скрутив усі крани, демонтував усі двері, розібрав ламінат, відколов плитку, зірвав зі стін шпалери, навіть лампочки викрутив. Меблі перевезли в гараж до друга.
Мама дзвонила і кричала в трубку, що їй соромно в таку квартиру чоловіка привести. Поверніться і зробіть так, як було!!!
Ось такий урок піднесло життя. Але хороші репетитори мало не беруть.
Або ось ще одна історія. Одна дівчина стала добре заробляти. Так добре, що за чотири роки назбирала на дві квартири. Задумалась про майбутнє — раптом чоловік вирішить розлучитися, це ж з ним поділитися доведеться? А він якраз з таких, неамбіційних. Він візьме половину цього капіталу і буде проїдати. Працювати він не любить.
Тоді дівчина передала гроші мамі та сестрі. І ті оформили квартири кожна на себе. Але, як ви вже здогадалися, через кілька років, коли дівчина розлучилася і зажадала своє майно назад, сестра і мама зробили круглі очі: ти ж нам гроші подарувала. Вибач, немає у нас можливості зараз назад їх повернути.
Вже краще б з колишнім чоловіком поділилася, залишилася б при грошах, а не на бобах.
Допомога від родичів часто обертається капканом, злою пасткою. Краще її взагалі не чекати і на неї не сподіватися.
Анекдот
У нетрях на Молдаванці помирає літня єврейка Циля. Навколо неї співчутливо стоять троє синів та її чоловік Едік.
- Мені таки є, що вам сказати на прощання.
Родичі притихли і слухають. Вона звертається до чоловіка:
- Візьми в моїй шафі на верхній полиці намисто, продай його і купи старшому синові будинок на морі.
- Яке намисто, Циля, воно не варте і гроша, його тобі мама на ринку купила в день твого повноліття!
- Ні, Едік, це намисто подарував мені директор Привозу, коли я грушами торгувала. Це чисті діаманти. Через це намисто він освідчився мені в коханні.
Обличчя Едіка спотворилося від гніву та люті.
- Потім візьми в моїй тумбочці каблучку, продай її і купи середньому синові квартиру в центрі міста.
- За неї нічого не виручити, вона коштує копійки, тобі її подруга Фіра подарувала, та ще й жадібна!
- Ні, вона дуже дорога, через цю каблучку своє захоплення висловив директор театру, де я працювала гардеробницею. Це рідкісний алмаз.
- Та як ти сміла! — закричав чоловік і заридав.
Але його зупинив молодший син: кажіть, мамо.
- На кухні, в банці з-під цукру лежить брошка. Продай її і купи молодшому синові машину. Через цю брошку в своїх почуттях мені освідчився директор пляжу, де я морозивом торгувала.
Чоловік притулився до стіни, тримаючись за серце.
- Не треба робити мені нерви, Едік. Продай мій браслет і сходи в ресторан.
У цю сцену вповзає мама Едіка, Двойра Соломонівна. Вона усміхається беззубим ротом, лагідно звертаючись до невістки:
- Цилечка, рибонько моя. Згадай за свою молодість, може ти ще десь працювала? Бабусі Двойрі таки треба купити вставну щелепу.
