Українські військовослужбовці та волонтери скаржаться на те, що позиції сил АТО масово атакують гризуни. Про це йдеться в матеріалі Радіо Свобода.
Згідно з інформацією, загострення цієї проблеми відбулося в останні три місяці. “Спочатку миші з'являлися маленькими зграйками, потім – більше, тепер їх там – мільярди! Такого жоден з нас ніколи не бачив”, – розповів волонтер Юрій Мисягін.
Може, і не мільярди, але світлини з купами забитих гризунів вражають. Кілька відер мишей біля свого бліндажу побив один із хлопців лише за годину! А полчища продовжують іти. І так упродовж трьох місяців.
«Такому вибуху популяції є кілька причин. По-перше, засіяні поля минулого року не прибрали, і у гризунів було багато корму.
По-друге, бойові дії непокоїли хижаків, які регулюють кількість мишей – сов ти лисиць, і вони облишили ці місця», – пояснює біолог, старший науковий співробітник Національного науково-природничого музею НАН України Ігор Загороднюк.
За таких умов миші швидко розмножуються – до 10 мишенят у посліді кожних два-три тижні. Однак, цього року падалишній врожай на полях вони вже з'їли, і тому йдуть з полів у пошуках прокорму. Миші лізуть до бліндажів, псують не тільки припаси, а й навіть взуття і одяг.
«Вода на передовій всюди привізна, використовується лише для пиття. Миються хлопці вологими серветками, які привозять волонтери. Так от, якщо після їжі перед сном ти не витер ретельно руки, зранку вони можуть бути у подряпинах або навіть покусані мишами», – розповідає волонтер Юрій Мисягін.
За його словами, така ситуація – по всій лінії фронту. Маємо кілько підтверджень його словам. Зокрема, луганський вчений-біолог Сергій Фомін, який зараз у війську, пише у Facebook: «В районі Горлівки мишки бігають по солдатах, які сплять».
Ймовірні «небойові втрати»
Крім побутових неприємностей на кшталт зіпсованих харчів, це нашестя може загрожувати здоров'ю людей. Миші є переносниками небезпечних захворювань – туляремії та лептоспірозу.
«Саме у Луганській та Донецькій областях є постійні осередки цих інфекцій. Заразитися можна через уживання сирої води з відкритих водойм, через їжу, до якої мала доступ хвора тварина, а також через контакт з навіть мертвим гризуном», – застерігає Дмитро Соколовський, одеський біолог.
Він багато років займається дослідженнями саме гризунів як переносників хвороб. Він зауважує: на щастя, від тих різновидів туляремійної бактерії, які циркулюють в Україні, смертність низька – менше одного відсотка. Проте, перебіг хвороби надовго укладає людину на лікарняне ліжко – температура 38-40°С тримається від 2 до 4 тижнів, супроводжується болями, збільшенням лімфовузлів.
Ще гірше з лептоспірозом. Перебіг хвороби більш важкий та летальність вища – у тяжких випадках смертність сягає 30-35 відсотків. Бактерія викликає інтоксикацію, яка уражає нирки, печінку, серцево-судинну та нервову систему. Для передачі лептоспіри вистачає навіть непомітних оку пошкоджень шкіри.
«Тому необхідно терміново провести інструктаж з безпеки серед бійців, водночас дослідивши популяції мишей – чи активні осередки інфекцій», – вважає Дмитро Соколовський.
По кілька впольованих мишей з кожної ділянки фронту треба передати до спеціальних лабораторних центрів, які існують у Дніпропетровську та Маріуполі. Тільки так можна зрозуміти, чи є інфекція у кожній окремій популяції. Це треба робити з певною періодичністю, і кожного разу – із застережними заходами: у медичних рукавичках класти мишей у пакет із застібкою.
Біолог додає, що найбільші епідемії цих хвороб спостерігались у СРСР після Другої світової – у 1946-48 роках, а також у колишній Югославії у 90-х, також після війни. Отже спалах ймовірний і на Донбасі.
Як впоратися з сірим ворогом?
Коли волонтери звернулися у Facebook до людей з питанням, як подолати мишачу лавину, їм радили і мишоловки, і котів, і ультразвукові пристрої, і якісь дідівські методи. «Коти не встигають ловити мишей, та й не всюди вони є. Ультразвук не налякав мишей, отрута не дуже спрацювала. Та й побоюємось, що потруяться інші звірі й птахи. Ми не знаємо, що робити. Хлопці та бойові офіцери сам-на-сам з цією проблемою – її штаби не бачать і не розуміють», – каже волонтер Юрій Мисягін.
Заклик почула спільнота зоологів з Українського теріологічного товариства НАН України. За ініціативою науковця Національного науково-природничого музею НАН Ігоря Загороднюка спеціалісти розробили пам'ятку для бійців. У ній кілька блоків – «Безпека харчування і пиття (зберігання продуктів)», «Безпека при поводженні з гризунами і їхніми трупами» та «Симптоматика захворювань і заходи з локалізації й дератизації».
Один із зоологів, який займається боротьбою з мишами чверть століття, радить застосовувати отруту другого покоління, наприклад, бродифакум. Від неї гризуни гинуть на 3-4-й день, а її залишки з часом розкладаються на прості складові і не становлять небезпеки для інших звірів та хижих птахів.
Утім, інший співрозмовник нагадує, що насправді у кожному військовому окрузі зазвичай існують санітарно-епідемічні загони. І саме вони мали би першими включитись у боротьбу.
«Цей вал скоро вщухне. З початком серйозних морозів 80-90 відсотків мишиної популяції вимре. Проте, головне сьогодні – уникнути захворювань. Тому – інструктаж, пам'ятка, дотримання правил безпеки та лабораторний контроль популяції у пошуках носіїв інфекцій», – підсумовує Дмитро Соколовський.
Але ж волонтери і бійці побоюються повторення навали й наступного року. Вочевидь, командуванню варто привести санепідзагони військових округів у бойову готовність. А поки що організувати інформаційну кампанію для воїнів – як не захворіти через мишей. Бо збудники хвороб у воді можуть жити довго. Навіть після того, як гризуни вимерзнуть.
