Люди ніколи не перестануть переказувати її знову і знову. І на то, повірте, є причини, передає Ukr.Media.
Українка Мокрина Юрзук і Луїджі Педутто з Італії зустрілися в 1943 в німецькому таборі для військовополонених в Австрії.
Молоді люди одразу помітили один одного. „Яка ж вона красива! Треба її захистити. А ці ямочки на щоках!“ — подумав він. „Який же він худий! Буду його годувати“, — пролунало у відповідь в її думках. З тих пір ці дві долі розвивалися як одна. Два наступних роки молоді не забирали рук, не відводили один від одного очей. Мокрина не знала італійського, він — ні слова по-російськи. Та й навіщо — погляди і дотики говорили набагато більше. „Я знала, як сказати по-італійськи: „Я тебе люблю“. До нього нікому такого не говорила“, — розповідає Мокрина.
1945 рік. Перемога. Але на тлі загальної радості визволення молоді люди виглядали приреченими. Вони прекрасно розуміли, що італійця не пустять в СРСР, українській дівчині не дозволять виїхати в колись фашистську Італію. Їх любов була занадто досконала реальності. Дівчину мало не силою вивезли з табору.
Луїджі самотньо дивився услід. У руці він стискав листок з адресою і локон Мокрини, таємно зрізаний в ніч перед розлукою. „Я поверну його тобі. Обов'язково поверну“, — подумав Луїджі, коли від навернувшихся на очі сліз стало важко розрізняти предмети.
Йшли роки. Луїджі не переставав шукати Мокрину, але політика „залізної завіси“ не давала йому шансів відшукати кохану.
Закохані вирішили спробувати зробити своє життя щасливим далеко один від одного, створили сім'ї. Але минуло 65 років, а світ першої любові так і не згасло в їх душі.
Тепер вже 81-річний Луїджі Педутто звернувся до українських ЗМІ, сподіваючись на їх допомогу в пошуках Марії (так про себе він називав свою кохану). Коли у двері Мокрини Андріївни постукали журналісти, вона не здивувалася. На питання „Ви знаєте, хто Вас шукає?“ негайно послідувала відповідь: „Луїджі Педутто з Італії“. Молоді люди не змогли стримати подиву, роззявивши роти, через 65 років літня жінка так і не змогла забути цього імені, ні на секунду не сумніваючись, що коханий її шукає!
При першій зустрічі Луїджі і Марії не можна було стримати сліз. „Марія! — вигукнув він, обіймаючи і цілуючи свою кохану. — Ямочки! Ямочки!“ Вони на обличчі його коханої жінки так і залишилися незмінними. Літній італієць став навколішки, склавши руки, промовляючи по-італійськи: „Граціє!“ Так він дякував Бога і свою долю за можливість дожити до цієї зустрічі. Луїджі повернув Марії її локон, стримавши дану колись обіцянку.
Луїджі і його Марія продовжили зустрічатися, регулярно їздили один до одного в гості. Під час зустрічі в Італії Луїджі зробив своїй коханій пропозицію. Мокрина погодилася.
Старість, смерть, війна — ніщо й ніколи не могло примусити їх забути один про одного. Ця історія вражає! У 2013 році в Києві навіть встановили пам'ятник літнім закоханим, до якого до цих пір несуть квіти кияни.
Луїджі помер у 2013 році, через два роки не стало й Мокрини, але пам'ять про них жива до цих пір, як символ справжньої любові, за яку варто боротися.
