Правда, в різних джерелах цей факт датується по-різному: 1987, 1988 і навіть 1989 роком. Але в розмові знаменитий контактер впевнено згадував: "Це було 3 травня 1987 року". Саме в той день, коли дружина попросила його вигнати на прогулянку індиків, відкривши ворота, Григорій Васильович і побачив у провулку "блюдце" яскраво-небесного кольору, передає Ukr.Media.
"В тарілці були двоє чоловіків і жінка"
- Мене туди... як повітрям втягнуло! - згадував пенсіонер, який після смерті дружини Віри переїхав з Димитрово в Кривий Ріг ближче до сина, де ми з ним і зустрілись. - В "тарілці" сиділи двоє чорношкірих чоловіків і жінка. Чоловіки посадили мене в крісло поруч з собою, жінка була позаду. Але я їх усіх трьох бачив так, ніби вони сидять переді мною. У них були великі очі. Замість носа - дві дірки. Костюми сталевого кольору. А у жінки довге русяве волосся. Над її головою був вінець, як на іконі. Я чомусь не злякався. Тільки дуже засоромився: адже я по господарству клопотався у дірявій майці, драних чоботях.
Григорій Васильович зауважив, що на кораблі немає керма. Він летів без звуку. За вікном миготіли величезні зірки. І тут в борт стало щось битися. Вчені потім його просвітили: це були метеорити, коли корабель перелітав з однієї атмосфери в іншу.
Під час польоту бранцеві змащували губи чимось схожим на сметану. Коли корабель приземлився і землянин вийшов з тарілки, то побачив, що вони знаходяться в селищі з гостроверхими будинками: такі пенсіонер бачив у Польщі, коли форсував Віслу і Одер під час війни. На кожному будинку світився хрест. Повз проходили якісь безстатеві істоти в довгих шатах. На прилетівших вони уваги не звертали.
- Ні тварин, ні машин в цьому місті не було, - згадував Григорій Васильович. - Зате цвіли сади персиковим кольором, а такою яскравого смарагдового листя я ніколи не бачив. Добре так, як буває на Великдень! Інопланетяни запитали: "Як живеш? Яка сім'я? Де працюєш?" Сам не знаю, але як-то я їх розумів... То вони мені таке розуміння дали, то самі розмовляли нашою мовою. І тут мене як обухом по голові стукнуло: та мене ж в полон взяли! І так мені захотілося додому, трохи не заплакав. І я у них запитав: "А ви мене відвезете назад?"
"Матеріалізувався нізвідки"
Інопланетяни посадили землянина в корабель. Зворотний шлях він не пам'ятає. Прокинувся вже перед своїм будинком, в селі Димитрове. Тим часом син Григорія Васильовича Олександр, який жив у той час у Дніпропетровську, отримав телеграму від матері про зникнення батька. Рідні обдзвонили всіх знайомих, облазили всі околиці, оббігали все морги та лікарні і подали заяву в міліцію.
- І тут на шосту добу, коли я курив на ґанку, раптом побачив батька, - згадує Олександр. - Звідки він з'явився, незрозуміло. Весь зарослий, худий, заморений. Він стояв на одному коліні на землі. Матеріалізувався нізвідки. Таке відчуття, що його звідкись скинули, з невеликої висоти, і він приземлився на одне коліно. Одяг у баті був сухим, хоча на вулиці йшов дощ. Я запитав його: "Де ти був?!" Він відповів, що... літав на іншу планету. Подумав: потім розберемося. Слава Богу, що знайшовся!
Пенсіонер після своєї подорожі нічого не їв, випив тільки лимонаду. Намагався розповісти дружині Вірі про свій політ, та не повірила. Тільки через кілька днів запитала: "Звідки у тебе родимки на спині?" Раніше у чоловіка не було жодної, а після спілкування з інопланетянами як ніби хтось маком обсипав...
Невдовзі чоловік, який до цього не відрізнявся особливою релігійністю, раптом почав читати молитву на незрозумілій мові. "Де ти цього навчився?" - запитала Віра. "Не знаю, - засміявся Григорій. - Інопланетяни, напевно, навчили!".
Приїхали з Києва вчені, обстеживши і пляму від тарілки, і самого мандрівника, зробили висновок: пляма справжня, а пенсіонер після польоту отримав сильне біополе. Односельчани відразу побігли до нього лікуватися, але Григорій Васильович використовувати свій дар не захотів. Практикував по дрібницях. То передбачить погоду, то тещі головний біль зніме, то "визначить", що на дачу сьогодні навідаються злодії, і біжить своє добро захищати...
- В селі, звичайно, сміялися наді мною, "космонавтом" називали, - згадував Григорій Васильович. - А ось вчені ставилися шанобливо. Навіть запросили в Київ, Жовтневий палац, виступати. Зал був набитий битком. Всі мене питали, що та як, надсилали записки. Так добре було, благородно. Правда, один мужик все зіпсував! Встав і каже: "Батя, скільки ти випив і де ти проспав п'ять діб?"
- Як ви думаєте, чому прибульці вибрали саме вас?
- Я не знаю... Але даремно я там не залишився. Даремно! Я часто думав: може, місія якась у мене була, а я і не зрозумів, попросився додому. Злякався. Інші, може, не злякалися. Он скільки людей пропадає без вісті. Де вони?.. Звичайно, полетіли, сподобалося їм там і залишилися! Там, мабуть, спокійніше, ніж тут. Якщо б ще раз прилетіли за мною, я б полетів. Я вже підготовлений...
Напередодні тридцятирічного ювілею польоту вирішила зателефонувати Григорію Васильовичу і дізнатися, як він живе. Телефон в його криворізької квартирі не відповідав. В одній з газет я знайшла повідомлення, що контактер, якому було б сьогодні вже близько 90 років, помер кілька років тому, так і не злітав на іншу планету вдруге...
КОМЕНТАР ЕКСПЕРТА
Уфологи вважають, що це класичний контакт
- На місце події в Димитрове з Києва виїжджали співробітники Комісії з вивчення аномальних явищ у навколишньому середовищі при Науково-технічному товаристві радіотехніки, електроніки і зв'язку імені Попова", - розповів учений секретар Українського науково-дослідного центру вивчення аномалій "Зонд" Артем Білик. - Її очолив професор Київського університету імені Т. Г. Шевченка Горошко. Вони досліджували проби грунту і одяг, в якому здійснював політ Григорій Васильович. Було встановлено місце посадки купола - аномальна ділянка овальної форми розміром 7 на 8,5 метра. Проаналізувавши ряд факторів: несподівану матеріалізацію з повітря на очах сина, абсолютно сухий одяг, хоча на вулиці йшов дощ, сильне біополе на місці приземлення тарілки, постійність в оповіданнях, що нехарактерно для вигаданих історій, які постійно видозмінюються в устах лжеконтактеров, вчені зробили однозначний висновок: факт приземлення позаземного літального апарату наявності. Ім'я Керносенко внесли в довідники уфологів як класичний випадок викрадення людини НЛО.
- Якою мовою розмовляли з ним прибульці?
- Швидше за все, спілкування у звичній, вербальної, формі не відбувалося. Деякі очевидці, спілкувалися з інопланетними істотами, відзначають, що їх голос звучав у людей в голові. При цьому міміка на обличчях інопланетян не спостерігалася. Хоча телепатія тільки вивчається сучасною наукою, думаю, це буде найбільш підходящим поясненням, яким чином представники різних світів розуміють один одного.
- Вчені встановили назву планети, де гостював пенсіонер?
- З тієї обривкової інформації, яка закарбувалася у пам'яті викраденого, складно судити, що за місце він відвідав. За п'ять днів навіть до Місяця неможливо долетіти й повернутися назад. Якщо навіть припустити, що мандрівники підпорядкували простір і час, а швидкість польоту корабля перевищувала швидкість світла, в тих далеких околицях вчені поки не виявили планету, ідентичну Землі. Адже Керносенко розповідав про майже земній пейзажі! Він не відчував недостатньої або надмірної сили тяжіння, спокійно дихав, бачив квітучі сади. Де ж він був? Зробивши невеликий екскурс в фольклор різних народів, можна знайти свідчення існування паралельних світів. Оповідання про викрадення людей і відвідування ними "королівства ельфів", "світу гномів", "небесної тверді" супроводжують всю історію людства. В нашу ядерну і космічну еру такі подорожі отримали інші, більш сучасні форми: людей викрадають вже не ельфи, а прибульці, які показують нам свої планети. Можливо, це робиться з метою попередити людину про можливу катастрофу на Землі.
До РЕЧІ
А може, був у коханки?
Найпалкішими критиками цієї події стали не вчені-скептики, а ... односельці. У розмові жителі Димитрова сміялися: "Напився дядько Грицько до білої гарячки і всю цю історію вигадав!".
А в одну з республіканських газет у вісімдесяті роки навіть прийшов анонімний лист: "Не морочте людям голову інопланетянами. Тут вчені не потрібні, а міліція. Викрали Керносенко ніякі не інопланетяни, а ми, троє чоловіків. І жінки з нами не було. Повезли його на станцію Шарівка. Побили і кинули в бочку з-під отрутохімікатів, де і протримали п'ять днів за те, що не розрахувався з нами за одну справу. А коли погодився віддати борг, повернули додому на білих "Жигулях". Він і номер, і прізвища наші знає. І ми готові навіть перед судом посвідчити, як все було насправді. А якщо буде продовжувати плести небилиці, знову вкрадемо і "пошлемо в космос".
- Про анонімку знаю, - зітхав дід. - Ну що сказати? Який дурень буде визнаватися у викраденні людини, щоб його ще й в тюрму посадили? Просто кололо їм дуже, що все навколо мене бігали... В селі казали ще, що я у коханки весь цей час ховався. Я? У коханки? Та ні в життя! У мене дружина на дев'ять років молодша. Найсильніша красуня була! Я не брав ці поклепи близько до серця. У нас же такі люди: немає довідки з печаткою, що ти літав з прибульцями, - значить, не літав. Але прибульці мені таку довідку не дали!
