Мені було 17, коли я зрозуміла, що вагітна. Відносини з колишнім однокласником, інтим без оберігання. Я жила з батьками у справжнісінькому селі і багато про що не знала. Які презервативи, коли у нас на все село один магазин, в якому вершкове масло і то не завжди купиш, інформує Ukr.Media.
Місяців до 5-6 я думала, що все ще якось вирішиться. Що місячні прийдуть, а їм я, бо завжди багато їм. Я взагалі досить пухка. Саме із-за зайвого жиру, моя мама і прогледіла початок вагітності. Футболки я вибирала ширше, у батька брала.
Мій тато, до речі, фермер. Тому у нас була сама заможна родина в селі. Він постійно їздив у місто, відвозив машинами м'ясо і овочі, а назад повертався з грошима. Він хороший, але дуже суворий. Сказати йому про вагітність було рівносильно самогубству. Так я і чекала невідомо чого.
Мама помітила випадково, коли я розвішувала білизну. Підбігла, задерла футболку і як закричить: «Коооооляяяяя!». На крик тато швидко прийшов з лазні. А далі все було як в кіно. Ні, вони не кричали. Вони мовчки зібрали мої речі і сказали, що ми їдемо в місто. Що такої ганьби нам не треба, що треба робити аборт. Коли я сказала, що дитина вже штовхається, мама ляснула дверима.
Вночі я втекла через вікно до Ігора, свого однокласника. Сказала, що всі наполягають на аборті. Хочу почути від нього відповідь. Він знизав плечима, сказав, що йому все одно. Але якщо я поїду в місто, то не могла б привезти йому кросівки, а то його старі порвалися. Ось ця фраза про кросівки поставила крапку в нашій любові. Більше я його ніколи не бачила.
Спочатку мене привезли в районний центр, але там лікарі сказали, що пізній термін, вони не візьмуться. Потім поїхали в обласний. Я не пам'ятаю, скільки було цих лікарень, але майже скрізь казали, що вже занадто пізно для аборту. Тато кидав сумку з грошима на стіл і казав, зробіть що завгодно, дитина нам не потрібна.
Якщо раніше я ставилася до дитини в животі просто як до ляльки, то після цих слів зрозуміла, що у нього, крім мене, більше нікого немає. Я ж його мама, я повинна його захистити. В ноги татові впала, просила повернутися додому, але він був непохитний.
В одній з лікарень погодилися викликати штучні пологи, в іншій - провести мене по чужій картці, а потім віддати дитину на усиновлення. Папа задумався. Гінеколог його вмовив, але з умовою, що я залишаюся прямо зараз у лікарні і лежу там до пологів.
Тато, залишивши мене, поїхав. Через кілька днів Олександр Юрійович, мій гінеколог, запросив мене до себе в гості з ночівлею. Я з радістю погодилася, бо спати в палаті, де всі стогнуть і хропуть було нестерпно, та й лежала я там чисто для вигляду, вагітність проходила добре. Так я у нього прожила до самих пологів, а потім він запропонував мені залишитися назавжди. Ми одружилися, коли дитині виповнився рік.
Я запитувала у нього, навіщо він це зробив? Навіщо врятував мене від аборту? Навіщо одружився на малолітці? Навіщо покликав до себе? У мене було безліч питань. А він лише сказав, що у нього в аварії загинула вагітна дружина. І в той день, коли ми прийшли з татом до нього, був рівно рік з дня трагедії.
Вранці він був у церкві і просив у Бога знак, що йому робити далі, як жити, коли більше немає сил вставати вранці. Коли він побачив на моїй картці ім'я своєї дружини, то зрозумів, що повинен втрутитися, адже в цей раз він може допомогти.
Сина назвали так, як він захотів. Я знаю, що це ім'я його колишньої не народженої дитини, але мені не боляче. Я рада, що у мене є сім'я. Зі своїми батьками я більше не спілкуюся. У день пологів їм подзвонив Саша і сказав, що всі живі і здорові, але приїжджати більше не треба.
Зараз у нас все добре, я знову вагітна. З двома дітьми було б непогано водити машину, але чоловік проти отримання прав, можу його зрозуміти. Нехай це буде та сама ціна, яку мені треба заплатити за своє щастя.
