Маленька біла Skoda Fabia, завалена шприцами, презервативами і спиртовими серветками, не поспішаючи, їде вглиб київських Дорогожичів. В машині — неговіркий водій Вітьок, соцпрацівники Таня та Ганя, передає Ukr.Media.
Тані 54 роки. У неї коротка стрижка, низький голос і вміння знаходити підхід до будь-якій людині. Ані 47, вона в шапочку з помпоном сидить на передньому сидінні, часто сміється і схожа на дівчинку-підлітка.
Таня та Ганя — соціальні працівниці громадської організації "Клуб "Еней". Робота "Енея" можлива завдяки підтримці міжнародного благодійного фонду "Альянс громадського здоров'я". Кожен день, крім вихідних, Таня та Ганя сідають в машину і розвозять шприци людям, що вживають наркотики, а також анонімно тестують їх на ВІЛ і гепатит С. Стати співробітником "Енея" можна, тільки якщо ти сам раніше вживав наркотики, — щоб бути на рівних з "клієнтами", розуміти їх і викликати довіру.
В місяць мінімум у п'яти клієнтів Тані і Ані виявляють ВІЛ-інфекцію. Всіх "позитивних" соцпрацівники намагаються вмовити поїхати в міський СНІД-центр і стати на облік. Після цього людині призначають аналізи і безкоштовну антиретровірусну терапію (АРТ), завдяки якій якість життя ВІЛ-позитивних людей не падає. Погоджуються поїхати до лікаря далеко не всі.
Таня каже, що люди в основному не проявляють зовнішньої паніки, коли дізнаються про діагноз, адже для більшості він не стає несподіванкою. Іноді клієнти говорять щось на кшталт "мені по*шу, у мене брат від вичухи помер, і я помру", а іноді не говорять нічого.
— Але приндяться вони до пори до часу. Поки почувають себе нормально. Ань, пам'ятаєш Пашка? — ми їдемо на першу адресу, і Таня б'є Аню по плечу. — Тестували його взимку, результат позитивний. Я кажу: "Паша, давай ми тебе відвеземо, допоможемо". Але він затявся: "У мене нічого не болить". І все. Кілька разів телефонувала йому, домовлялися їхати, але він в останній момент зістрибував. Минуло півроку — і дзвінок в сім ранку. Віднялися ноги. Потім ще туберкульоз виявили. Зараз лежить у лікарні, а міг би на своїх двох бігати.
У пошуках закладки . Оголошення про продаж наркотиків пишуться прямо на стінах будинків
Влада і Марта
Ми піднімаємося на десятий поверх і дзвонимо у двері, до центру якої приклеєний акуратний картонний сніговик. Робимо крок у передпокій і, здається, потрапляємо в декорації до фільму кінця 1980-х — початку 1990-х.
Хоча на кухні сучасні меблі та техніка, тут темно і дуже багато речей. Відчуття, що в будь-який момент може з'явитися героїня "Аварії — дочки мента" або "Маленької Віри", не покидає. Приблизно так і виходить.
Першою на кухню заходить Влада. Вона йде, зігнувшись, тримаючись однією рукою за поперек, другою — за стіну. Їй трохи за 50, у неї коротка стрижка, волосся з сивиною, і в них — приколоті шпильками жовті, зелені і рожеві пасма. У тренувальних штанях і кенгурушці Влада схожа на хіпі-ветерана. З великим і не самим приємним досвідом, але все ще з надіями.
Вона готує чай для Марти — господині цієї квартири і своєї подруги. Наливає його в скляну чашку, яку називає кришталевою, і, згорбившись, по стіночці, несе в кімнату.
Влада вживає ін'єкційні наркотики 33 роки. Зараз вона ходить на замісну терапію (визнаний ВООЗ метод лікування опіоїдної залежності) і отримує безкоштовно за рецептом в аптеці метадон. При нас відкриває баночку з-під йогурту і п'є його. "Це мій сніданок", — говорить вона.
В 97-му році у Влади виявили ВІЛ, пізніше – гепатит С, який переріс у цироз.
— Я тоді працювала на трасі. Менти зупинили мого клієнта і сказали: "Ти з нею, чи що, був? Вона ВІЛ-інфікована". Так, бовкнули аби ляпнути, від ліхтаря. Клієнт прийшов і запропонував разом з'їздити і здати аналізи, щоб бути спокійними. Ми поїхали. У мене знайшли ВІЛ, у нього — ні. Але він після цього так і продовжував до мене їздити, просто два презерватива одягав.
— Що ви відчули, коли дізналися про ВІЛ?
— Нічого не відчула. Я була готова до цього і підозрювала. Не в лісі живемо, знаємо, як він передається.
"Коли почула діагноз, нічого не відчула. Я була готова до цього і підозрювала"
Розумієте, на замісну терапію і безкоштовний метадон охочіше беруть тих, хто приймає АРТ, - пояснює вона. - Чек вуличного метадону коштує 450 грн, а мені одного чека в день мало. На ЗТ (замісна терапія) дають 1000 мг на 10 днів. Це хоча б по мінімуму, можна жити.
Коли Влада миє посуд, на кухню, накульгуючи, виходить Марта. Їй трохи за 40, у неї гарне обличчя, як у багатьох подавали в юності надії талановитих людей, які пізніше спилися або підсіли на наркотики. Марта - перукар, у неї, як і у Влади, різнокольорові волосся і масивні срібні кільця на руках.
У Марти проблеми з ногою, їй важко ходити, але на маленькій кухні більше ніде сісти, і вона стоїть, спершись на кухонну поверхню. Легко розповідає про себе, багато жестикулює і перескакує з історії на історію.
- Я вживаю наркотики 19 років, але з періодом великий ремісії. У мене була божевільна любов, і він був кінченим наркоманом. Я вже більше не могла, кинула все і поїхала до батьків, вичухаюся. Потім почалася кар'єра, поїздки по закордонах по роботі, і я відволіклася. Але він прийшов знову, впав на коліна, сказав "люблю". І все знову закрутилося.
- Скільки тривала ваша ремісія?
- П'ять років. Папа відвіз мене в Одесу, і я там жувала сухий мак. Перемелювала, додавала по ложечці в чай і каву і так зістрибнула. Хоча до цього лікувалася п * дець скільки разів, і все до сраки.
- А зараз не хочете кинути?
- Дуже хочу. Але у мене проблеми фізичного характеру. Треба годувати батьків і - Владу. А я одна. Я не вивезу без наркотиків. Вони дають сили.
Наркотики для Марти - суцільні відкриття. І кожне з них виявляється неприємним. Наприклад, про те, на які хитрощі йде людський організм, щоб отримати дозу. Марта закочує рукави халата, нервово поправляє волосся і розповідає, що без наркотиків починає хворіти все тіло:
- То рука відвалюється, то вночі прокидаєшся від того, що просто ковтаєш зуби, хочеться в туалет по всіх приводів відразу, а коли йдеш - не виходить. Як не уколешься, це не припиняється. Працювати в такому стані неможливо. А хто мене годувати буде? Ти?
- Чому все повторюється кожне покоління? Адже люди знають, що наркотики закінчуються залежністю, - питаю.
Вони сміються:
- Кожен думає: я ж по-любому просунута, розумніше, здоровіше інших. Або: я досвідчена і розумна, знаю, коли зупинитися. Це з кимось іншим може трапитися всяке. Але не зі мною.
