І хоча зазвичай ми перебільшуємо, емоційне вигоряння на роботі, відмінне від наслідків стресу, і від депресії, сьогодні поширюється зі швидкістю епідемії. Кілька слів про хворобу століття та її ранні симптоми.
«Немає сил», «Я нічого не відчуваю», «Мене всі дістали», «Я більше не вірю в себе»... Ці або схожі фрази напевно неодноразово вимовляли ми самі; ми чуємо їх і від наших близьких і колег. Таке враження, що ми розівчилися справлятися з життєвими труднощами. Що це за напасть, яка охопила все суспільство? Чергова модна пошесть?
Таке пояснення було б зручним і втішним і дозволило б нам зітхнути з полегшенням. Але, на жаль, апатія, головні болі, відраза до роботи, відчуття власної непотрібності, втома, яка не проходить, — все це ознаки емоційного вигорання, що виникає під впливом стресу, іноді супроводжується депресією, але не зводиться до них, передає Ukr.Media.
Воно торкається людей різних соціальних кіл і професій. Воно також ставить під питання наші цінності і цілі, наш спосіб життя, наші відносини з професією. Філософ Паскаль Шабо не залишає місця ілюзіям. Ні, це не мода, а сучасна «хвороба цивілізації» — подібно до меланхолії в XIX столітті, неврастенії на початку ХХ століття, параної у період між двома війнами.
Ці колективні хвороби виявляють порушення відносин між людиною і суспільством, причому не зрозуміло, хто більше винен: суспільство, яке створило культ швидкості, продуктивності та ефективності, або людина, що потрапила у пастку ненаситної спраги успіху і визнання.
Вигорання, яке виникло років сорок тому у середовищі працівників «допоміжних професій» (педагоги, медики, соціальні працівники), сьогодні торкнулося всіх професій, каже екзистенційний терапевт Світлана Кривцова. Особливо страждають від нього жінки. Причини очевидні: гендерна нерівність на роботі, місце жінки в родині...
Вигорання — похідне від стресу, його остання стадія, коли людина вже знесилена. Найчастіше говорять і пишуть про вигоряння на роботі, упускаючи той момент, що емоційно можна вигоріти і вдома, нагадує Світлана Кривцова (наприклад, в ситуації, коли доводиться роками доглядати за батьком, у якого деменція, або терпіти цькування з боку чоловіка, свекрухи).
Вигоряння, додає психолог-консультант Марія Макарушкіна, вражає майже без попередження. «Я нічого не помічав. Просто в один прекрасний день у мене раптово згоріли запобіжники», — щось у цьому дусі зазвичай кажуть «потерпілі». Хоча передумови були очевидні: перевантаженість роботою, недостатня підтримка з боку керівництва, ізоляція, порушення сну, нав'язливі думки, болі в животі, конфлікти вдома... і категоричне заперечення проблем.
У Міжнародній класифікації хвороб емоційне вигоряння визначається як «перевтома, виснаження життєвих сил».
Попередження близьких або лікарів не спрацьовують: той, кому загрожує вигоряння, довго не помічає, що виснажений. Спочатку він задоволений своєю підвищеною залученістю: «Ти не розумієш. Я хочу розвиватися!» Потім лає себе за те, що виявляється не на висоті завищених очікувань: «Ти не розумієш! Це терміново!»
Це постійне «ти не розумієш» — сигнал тривоги, попереджає Саскія Шоффель, студентка з Франції, батько якої покінчив життя самогубстовом через депресію. Тепер вона бореться за те, щоб вигоряння визнали професійним захворюванням. Сподіваємося, що наш матеріал допоможе помітити тривожні симптоми і не допустити вигорання у себе або своїх близьких.
Що таке емоційне вигоряння (burn-out)?
Синдром емоційного вигорання (СЕВ) — стан фізичного, емоційного чи мотиваційного виснаження, при якому страждає продуктивність в роботі, виникає відчуття втоми, безсоння, підвищується ризик соматичних захворювань. Так організм захищає нас від надмірних навантажень і стресів.
У Міжнародній класифікації хвороб (МКБ-10) цей синдром віднесений до хвороб із загальною назвою «Проблеми, пов'язані з труднощами організації нормального способу життя» і визначається як «перевтома, виснаження життєвих сил». Виділяють три групи симптомів вигоряння:
- емоційна виснаженість (почуття спустошеності і втоми);
- деперсоналізація (холодність, цинізм);
- редукція професійних досягнень (заниження успіхів, почуття власної некомпетентності, безпорадності).
