Щодня наше тіло виробляє кілька літрів слизу, який покриває повітроносні шляхи та легені, весь шлунково-кишковий тракт від ротової порожнини до прямої кишки, сечовивідні протоки. Вважається, що слиз служить першим — механічним — бар'єром, який зв'язує потенційно небезпечні мікроби та перешкоджає їх проникненню в організм. Однак цим його функції далеко не обмежуються; автори нової статті, опублікованій в журналі Nature Microbiology, виявили, що слизові речовини не дозволяють бактеріям взаємодіяти та утворювати біоплівки, інформує Ukr.Media.
Основу слизу утворюють складні, розгалужені полісахариди (глікани), які зазвичай з'єднані зі спеціальними білками (муцинами) в молекули пептідогліканів. Команда професора Массачусетського технологічного інституту (MIT) Катаріни Ріббек (Katharina Ribbeck) вивчила вплив цих речовин на бактерії Pseudomonas aeruginosa. Ці умовно-патогенні синьогнійної палички в цілому нешкідливі, але можуть викликати хворобу у людей з ослабленим імунітетом.
Експерименти показали, що додавання пептідогліканів викликає цілий каскад змін в поведінці бактерій, роблячи їх менш небезпечними. Так, знижувалася активність генів, робота яких важлива для «почуття кворуму» мікробів — їх здатність спілкуватися і координувати свою поведінку. Послаблювалося і наростання біоплівок, які служать бактеріям захистом і засобом прикріплення до поверхні. Все це істотно знижує вірулентність синьогнійної палички. Розчини аналогічних в'язких штучних полімерів такого ефекту не мали.
Варто зауважити, що слиз містить сотні різних пептідогліканів, і конкретну роль кожного з них ще належить з'ясувати. Вчені припускають, що з їх допомогою слизові нашого тіла постійно стримують не тільки ці, але й інші потенційні інфекційні агенти від активності. Можливо, змінюючи склад пептідогліканів, організм також здатний до певної міри регулювати склад і чисельність всієї мікрофлори слизових.
