Навіщо потрібно фторувати воду і що буде з вашими зубами якщо цього не робити

Дослідження про переваги фторування води для профілактики карієсу проводяться протягом десятиліть, тоді як про наслідки припинення фторування набагато менше інформації, інформує Ukr.Media.

У 2007 році жителі Джуно, столиці Аляски, проголосували за припинення додавання фтору до питної води, побоюючись можливої шкоди. Вчені з Університету Аляски в Анкориджі з'ясували, до чого це призвело.

Дослідження, результати якого опубліковані в BMC Oral Health, оцінювали дані державних медичних страховок Medicaid двох груп дітей та підлітків віком від 18 років.

Перша група складалася з 853 пацієнтів, які проходили лікування карієсу в 2003 році. Вони перебували в "оптимальних умовах", коли питну воду фторували. Друга група 1052 пацієнта — проходила лікування карієсу в 2012 році в "несприятливих умовах" (через п'ять років після припинення фторування).

Дослідники визначили, що цей часовий розрив призвів до значної різниці в поширеності карієсу в молодшій віковій групі. Діти до 6 років з першої групи в середньому лікували карієс і його наслідки 1,55 раз на рік, тоді як у другій групі цей показник виріс до 2,52. Тобто, після припинення фторування діти ходили до стоматолога на один раз на рік частіше.

У дітей та підлітків старше 6 років ефект був менш вираженим. Дослідники припустили, що вплинув частковий захист, пов'язаний з впливом фтору на зубну емаль в ранньому віці (до заборони в 2007 році).

"Дослідження показує, що без оптимального рівня фтору в питній воді і, отже, в роті і слині, зуби можуть формуватися з більш слабкою емаллю і не здатні ремінералізувати ранні ознаки руйнування", — пояснили дослідники.

Результати доводять, що навіть під час використання фторвмісної зубної пасти, полосканні та професійній профілактиці карієсу, фторування води має лікувально-профілактичний ефект для населення.

"Вартість програми фторування, яка фактично полягає в тому, щоб фторувати воду, становить копійки в порівнянні з витратами на лікування порожнин", — резюмувала Дженніфер Мейер, провідний автор дослідження.