Чи бувало з вами таке: стоїте на святі біля столу, ще не зголодніли, а рука вже сама тягнеться за тістечком? А потім у важкі моменти — ніби ковток чаю через силу, про їжу навіть думати не хочеться. Знайоме?
Ми звикли думати про вагу як про щось суто фізіологічне: апетит, калорії, спорт... Але чомусь ці показники чуйно реагують на наші емоції, іноді — наче чиїмось невидимим керуванням: ось ти щаслива, і раптом за місяць +3 кг, або навпаки — після кількох "неспокійних” тижнів у джинсах знову вільніше. Чому так — розбираємося разом з психологами.
Як емоції перепрошивають тіло: коротко про головне
Ми не роботи: емоції — це не просто "додатковий фон”, а складна система сигналів для організму. Хочеш схуднути — подумай про рівень стресу чи щастя! Психологи пояснюють: у стресову мить організм заливає нас коктейлем із кортизолу та адреналіну. Від цього голод пропадає (іноді навіть міцна кава здається зайвою), а травлення загальмовується — усе для економії енергії, раптом тікати доведеться, інформує Ukr.Media.
Але як тільки буря вщухає, у хід ідуть інші "диригенти”: мозок вимагає підвищення дофаміну (гормону задоволення), тож нам хочеться себе "нагородити” — тортики, піца, ласощі. Тіло — мудре, але часом старомодне: такі механізми перейшли до нас від пращурів, які до банкетів не звикли, а калорії економили.
Чому від щастя ми гладшаємо?
Свята, зустрічі, довгоочікуваний відпочинок — здається, самоцінність цих моментів у їх необмеженій свободі. А ще — в безкінечних застіллях. Ми годуємо і себе, і почуття: "за компанію”, "на щастя”, "бо так заведено”. За словами психологів, у такі моменти самоконтроль ніби розчиняється: ні, ви не "слабкі”, це звичайна біологія у парі з дитячими асоціаціями (так-так, бабусині пиріжки і їхній "любовний код”). Якщо ж їжа лишається єдиним способом відчути насолоду — набрати кілька кілограмів простіше простого.
Чому від стресу ми худнемо, а потім знову гладшаємо?
Тут усе навпаки: стрес "розкачує” тіло так, що шматок хліба уже не лізе в горло. Знайоме відчуття — наче "грудка в горлі”? Тут організм відмикає апетит, а ми відчуваємо себе "порцеляновими”. Та минає кілька днів — і починається справжній відкат: тіло вимагає запасу, вимагає їжі, мозок шукає "швидких” вуглеводів. Через це — переїдання, різкі набори ваги й звичне "як я могла втратити самоконтроль”.
Що робити у цій емоційній гойдалці?
Не поспішайте картати себе чи купувати екстра-підписку в спортзал. Спробуйте, для початку, проаналізувати свої "емоційні рецепти” — можливо, варто розділити їжу й настрій хоча б подумки? Ведення щоденника, куди вписуєте, що відчували перед переїданням, — потужна практика.
Ще один лайфхак — запровадити "десятибальну шкалу голоду”: перед тим, як їсти, питайте себе, наскільки ви справді голодні. Чи це 8 з 10, чи радше 2 з нудьги?
І ще: не забирайте у себе радості! Просто замініть їстівні на інші: йога, прогулянки, розмова з близькою людиною, новий фільм або хобі. Це працює — я перевірила після виснажливого проекту, коли замість цукерок уночі пішла гуляти містом.
Наостанок — не бичуйте себе за "зриви”. Вони у всіх бувають. Головне — помічати, що саме штовхає до холодильника: смуток, нудьга чи справжній фізичний голод.
Пам'ятайте, психоемоційна вага — це не лише про цифри на вагах, а про енергетичний баланс усередині нас. Давайте згадувати про це не лише "після свят”, а кожного дня — нашому тілу це точно сподобається!
