Україні потрібні реформи

Коли в Україні заводять мову про реформу освіти, медицини або судочинства, неодмінно виникає образ боротьби з корупцією. Зате в реформі адміністративної знищення корупції - це навіть не мета, а метод реалізації даного процесу. І якщо вона буде проведена успішно, тобто змусить чиновників працювати чітко, швидко та прозоро, можна бути впевненим, що і реформування освітньої, медичної або судової систем відбудеться більш-менш гладко.

З часів Кравчука в Україні закріпилася чітка вертикалізація повноважень, яка, минаючи місцеві ради (ті, яким з часів більшовицької революції належала нібито «вся влада»), наділила повнотою влади «представників президента». Це були ті самі секретарі компартії, названі інакше і позбавлені від необхідності збирати пустоголосі місцеві пленуми партії. Потім їх стали називати главами адміністрацій, «губернаторами», але суть від цього не змінювався - їх призначали зверху, а критерієм призначення була політична лояльність. При цьому функції місцевої влади зводилися до збору/розподілу бюджетних коштів, переважно соціального призначення. На деякі речі, наприклад, стан доріг, регіональні влади впливу не мали, за це були відповідальні локальні структури центральної влади, тому стан доріг залежало не від успішності регіону, а від особистості начальника обласного Укравтодору.

Реформа потрібна хоча б для того, щоб надати сенс слова «самоврядування», яке зазвичай викликає асоціації не з владою, а з самодіяльністю. За словами екс-міністра адміністрації та цифризации Польщі Міхала Боні (нині депутат Європарламенту), поляки провели реформу в два етапи, кожен з яких наділяв повноваженнями, а значить, відповідальністю органи різних рівнів місцевого самоврядування. Спочатку, на початку 1990-х під реформування потрапили органи нижчих ступенів - гмін (сільрад) і повітів (районів), а з початку 2000-х - і воєводств (відповідає області). Фактично виходить, що польська центральна влада спочатку побоювалася глибокій децентралізації, вважаючи, що достатньо збільшити обсяг можливостей і повноважень тільки для самих маленьких управлінців, які оперують невеликими коштами і курирують малі локальні ініціативи. Це при тому, що країна в міру однорідна і відмінності між регіонами носять переважно господарський характер.

Порівняно з Польщею, де адміністративно-територіальна реформа перекроїла кордони воєводств під глибоку економічну доцільність, а також розмила існуючі корупційні схеми (деякі повіти перекидалися в сфери підпорядкувань цілком несподіваним воєводським центрам), в Україні, де відразу при розмовах про реформу виринає привид федералізації, звичайною перетасовуванням кордонів не обійдеться - необхідно глибоке осмислення ментальних та історичних відмінностей, щоб не повторювалися наочні зараз на сході помилки. Так чи інакше, обидва етапи польської реформи принесли свої результати, одним з яких є можливість на рівні 60-70% розпоряджатися коштами з інвестицій, залучених з Євросоюзу.

Про необхідність реформування говорять і українські держслужбовці. Колишній голова Чаплинської районної адміністрації у Херсонській області, а тепер начальник обласної інспекції сільського господарства Олександр Шумей вказує, що сьогодні чиновник весь час залежить від коливань у бюджеті. За його словами, зверху можуть призупинити видачу зарплат під будь-яким приводом перекидання коштів на інші цілі, штовхаючи тим самим працівників державних структур в корупційні схеми. У Грузії, де також адміністративна реформа пов'язана головним чином з боротьбою з корупцією, підвищення рівня заробітної плати керівникам було необхідною передумовою цілого комплексу змін. Можливість розпоряджатися місцевим бюджетом без перекидання його у загальнодержавний і повернення назад у вигляді «дотацій» припинить практику порушення прав держслужбовців.

Втім, переважна більшість українських чиновників змін побоюються й не хочуть з-за власних корупційних зв'язків. Для них «жити на одну зарплату» рівнозначно самогубству. Парадоксально, але саме це і є одним з головних аргументів за проведення реформи - опір тих, кого треба реформувати і навчити бути ефективними менеджерами. Як зазначив Анатолій Ткачук, радник віце-прем'єра Володимира Гройсмана, результатом реформи має стати 100% фінансове забезпечення делегованих державою повноважень органам місцевого самоврядування. Тому всі розмови про нестачу коштів для регіону будуть направлятися тепер передусім самим представникам локальної влади.