Серед цієї групи пацієнтів лікарні ім. Мечникова є і добровольці й мобілізовані, і кадрові військовослужбовці з різних міст України. Багато хто в дуже тяжкому стані, лежачі. То і діло, хлопці хапали за руки своїх рідних, міцно обіймалися з товаришами по службі і крадькома витирали сльози.
- Мене ось лише кілька тижнів тому до Дніпропетровська привезли. Це було найбільше щастя! - зітхає один з бійців, задумливо оглядаючи краєвиди біля лікарні. - Ще не з усіма встиг побачитися і зателефонувати, як уже знову забирають. А це може затягнутися на місяці. І я знаю: мої не назбирають грошей, щоб прилетіти до мене. Добре, що інтернет є, будемо листуватися.
Поруч стоїть заплакана жінка з торбами. Вона приїхала з Львівської області, щоб проводити сина.
- Ігореша на міні підірвався, - схлипує вона. - Обидві ноги перебиті. Тут він вже майже три тижні.
- А чого плачете? Обіцяють адже вилікувати?
- Ой, та що ви?! То я від радості, - промокнула щоки хустинкою. - Тут казали, що можливо і ампутувати доведеться - в Україні немає необхідного обладнання для лікування. А за кордон нам не по кишені. Я ледве знайшла грошей, щоб сюди приїхати і речей привезти.
Одужати всупереч діагнозів і прогнозів. Самі бійці, як справжні чоловіки, про свої травми не розповідають, як і про те, як їх отримали - вважають це проявом слабкості і хвастощів. Тільки відмахуються: мовляв, все заживе! А потім можна знову в бій - повернутися до товаришів збираються абсолютно всі.
Наприклад, найважчий з тих, що відлітають в Естонію - 30-річний кадровий майор. Він поступив в лікарню з численними важкими пораненнями і взагалі не сподівався, що виживе - усвідомлював це, навіть перебуваючи в маренні, коли його приймали дніпропетровські медики. За словами головного лікаря Сергія Риженка, у бійця був розвернутий живіт, розбита права частка печінки, вогнепальне поранення плеча та перелом лівої гомілки. Прогнози були дуже сумні, але все ж лікарі не опустили руки: майору зробили близько 10 операцій, зашили, "зібрали в купу", ось тільки стегно довелося ампутувати. Тепер на ноги (є надія на протез) його будуть ставити естонці. Але найголовніше - після всього пережитого він не втратив оптимізм.
- Хоч і без ноги, але стану генералом, я ж бойовий офіцер, - сказав майор, закутаний жовто-блакитним прапором при прощанні, ніжно цілуючи дружину і радісно помахав товаришам по службі на прощання перед вантаженням в карету "швидкої".
До РЕЧІ
Перша партія вже в Литві
Нагадаємо, близько тижня тому в Литву вже виїхала партія наших бійців. Литовські медики так само, як і естонські, відгукнулися на прохання керівництва дніпропетровського та будуть лікувати наших бійців безкоштовно. До речі, хлопці, що прилетіли в Литву, розповідали, що у них все добре: "Долетіли спокійно. Всіх розмістили по палатах - краса, чисте повітря, приємно дихається. Ходимо на процедури, медобслуговування тут на високому рівні. Але от, все одно не так душевно, як вдома. Навіть їжа не така. Хоча нам гріх скаржитися...".
Нудьгуючих по дому в кінці вересня чекає невеликий сюрприз - їх провідає делегація з Петриківського району, яка полетить в Литву на фестиваль.
