Прийнято вважати, що в Україні більшу частину ВВП розподіляє держава, адже з радянських часів у спадок нам залишилися державна медицина і освіта.
Скільки з'їдає соціалка
Роль держави в економіці вимірюється відношенням видатків бюджету до ВВП країни. В Україні держава через свій бюджет, а також бюджету Пенсійного фонду, разом щорічно перерозподіляє трохи понад половину (50,3%) все, що вироблено в країні нашими силами за рік. Це досить високий показник, хоча і не рекордний за європейськими мірками. Лідер по перерозподілу ВВП через бюджет серед благополучних європейських країн - Словенія (59,4%), за якою слідують Данія, Франція, Фінляндія, Бельгія, Швеція, Австрія, Італія і Нідерланди.
Більша частина державних витрат припадає на соціальний захист: виплату пенсій, допомоги по безробіттю та інвалідності і т. д. Рекордсмени по "соціалці" - данці. У них на соціальну підтримку йде 43,8% бюджетних витрат (втім, там ці виплати обкладаються податком, як і інші доходи, тому підсумкова сума "чистими" менше). В інших європейських країнах показник коливається від 31,7% у Чехії до 43,3% у сусідній Німеччині. В Україні в 2014 році на соціальний захист та виплату пенсій було витрачено 381,5 млрд грн - майже половина всіх витрат, або чверть ВВП. Тут Україна дійсно рекордсмен: у нас набагато вище частка пенсіонерів. Українські пенсії, правда, зовсім не можна назвати розкішними (середня пенсія становить 1,5 тис грн., або $60 в місяць - межа бідності за стандартами ООН), але через масштаб (в Україні 13 млн пенсіонерів!) виходить значна сума для країни, в якій працездатної молоді все менше.
Держава по ідеї повинна гарантувати соціальну справедливість. Насамперед це вдається робити, встановлюючи прогресивну шкалу прибуткового податку: хто багатший, той і платить більше. Найкраще незаможні відчувають себе в Нідерландах, Ірландії, Люксембурзі, Греції, Португалії, Швеції, Фінляндії, Німеччини, Бельгії, Австрії - у всіх цих країнах розрив між ставками податку при маленькому дохід (67% від середнього) та великій (167% від середнього) перевищує 12 п. п. В Україні зараз діють дві ставки, але верхня (20%) застосовується лише для тих, чиї доходи вище десятикратного мінімуму. В цілому ж, низький розрив між ставками (до 8 п. п.) характерний для країн Центральної та Східної Європи, які так намагаються боротися з тіньовими доходами (Польща, Естонія, Іспанія, Словаччина, Туреччина, Чехія).
Полікуй і навчи
У більшості країн Європи на охорону здоров'я йде трохи більше грошей, ніж на освіту; в Україні ж навпаки: вдвічі більше витрачають на освіту (100 млрд проти 57 млрд грн. у 2014 році). "Винні" в усьому студентські стипендії, які переконливо зросли за останні 10 років.
Для оцінки ефективності цих витрат існують різні методики, одна з найпопулярніших - економічна віддача від навчання в університеті, тобто - скільки "зробить для економіки випускник університету, мінус сума коштів, вкладена в його навчання. За цим показником "в топі" - країни, що витрачають на освіту менше середнього (Угорщина, Ірландія, Італія - притому, що в Угорщині найнижча в ОЕСР зарплата у вчителів). Натомість країни, які витрачають більше грошей на освіту, мають можливість інвестувати в наукову діяльність - насамперед вона фінансується саме через університети, тобто за "освітньої" статті. Тому в лідерах по видатках на освіту - відомі своїм науковим потенціалом Швейцарія та Естонія.
Важливий показник доступності вищої освіти. У Великобританії, наприклад, навчання в університеті коштує понад 14% середнього доходу по країні. В Австрії, Італії, Нідерландах, Іспанії, Швейцарії - 3-7%. У скандинавських країнах вища освіта взагалі безкоштовно. Саме тут, а також у Великобританії та Нідерландах половина або більше всіх студентів отримують стипендію від держави (як і в Україні). Результат - 71% молоді вступає до університетів. Там, де стипендію отримує менше половини студентів, лише 45% молоді вирішується отримувати вищу освіту.
Що стосується витрат на охорону здоров'я, то зазвичай чим краще фінансують медицину, тим більше середня тривалість життя. Наприклад, у Туреччині, Угорщині, Естонії, Словаччини, Польщі та Чехії живуть в середньому 73-76,7 років, а в Британії, Франції, Швеції, Іспанії, Італії, Ісландії живуть на десять років довше - 79-81 років.
Немає віри державі
Більшість європейських країн дуже піклуються про те, щоб все в державі, в тому числі і витрати, було прозорим і у громадян не було сумнівів що "все чесно". Це перш за все стимулює платити податки, адже кожен може побачити, на що йдуть гроші. Лідерами "прозорості" вважають Нідерланди, Словенія, Великобританія і ФРН. Тут нормою є відкриті бюджетів на всіх рівнях. При цьому у багатьох країнах чиновники не просто викладають в загальний доступ страхітливий набір цифр та індексів (на даний момент навіть це вважається рідкісним досягненням в Україні), але і витрачають чимало зусиль на те, щоб "розжувати" інформацію і подати її в удобоваримом вигляді, зрозумілому та доступному для будь-якого обивателя.
Чим більше довіри до держави, тим охочіше громадяни платять податки. В Україні ж позитивний баланс довіри, за даними останнього дослідження Центру Разумкова, лише у церкві, армії, Нацгвардії, ЗМІ та громадських організацій - тобто, державі (якщо не вважати військових) не довіряють ні під яким соусом.
Незалежна та ефективна судова система, якісна охорона здоров'я та освіта, наявність демократичних стримувань проти авторитарних посягань уряду, максимально повна і прозора звітність на всіх рівнях влади - ось обов'язкові фактори, якими володіють держави, які розподіляють більше ВВП, ніж в Україні.
Саме по собі активну участь держави в економіці - швидше правило, ніж виняток у сучасній Європі. Але працювати така система в Україні буде лише тоді, коли заручитися довірою громадян.
