Становлення незалежної української держави: Державний Гімн України

Державний Гімн України - національний гімн на музику Михайла Вербицького із словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Створення українського гімну бере початок з осені 1862 року: український етнограф, фольклорист, поет Павло Платонович Чубинський пише вірш «Ще не вмерла Україна», якому у майбутньому судилося стати національним, а згодом і державним гімном українського народу. Поширення цього вірша серед українофільських гуртків, щойно об'єднаних у Громаду, сталося миттєво. Проте, вже 20 жовтня того ж року шеф жандармів князь Долгоруков дає розпорядження вислати Чубинського «за вредное влияние на умы простолюдинов» на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції.

На текст вірша значно вплинув «Марш Домбровського» - польский гімн «Jeszcze Polska nie zginęła». На той час він був дуже популярним серед народів що боролися за незалежність. На мотив «Марша Домбровського» словацький поет Само Томашек написав пісню «Гей, Слов'яни». Інша відома версія цієї пісні – болгарська «Шуми Марица», яка стала гімном Болгарії у 1886-1944 роках.

Перша публікація тексту вірша Павла Чубинського – у львівському журналі «Мета», 1863, № 4. Отримавши поширення на Західній Україні, вірш не пройшов повз увагу релігійних діячів того часу. Один із них, отець Михайло (Вербицький), знаний композитор свого часу, захоплений віршем Павла Чубинського написав музику до нього. Вперше надрукований у 1863, з нотами – в 1865. У 1917-1920 роках «Ще не вмерла Україна» став одним з державних гімнів УНР та ЗУНР.

У 1917-1920 «Ще не вмерла Україна» як єдиний державний гімн законодавче не був затверджений, використовувалися й інші гімни.

1939 року «Ще не вмерла Україна» затверджений гімном Карпатської України.

Коли в Радянському Союзі було вирішено створити окремий гімн для кожної країни в його складі, то «Ще не вмерла Україна» був відкинутий як варіант, щоб не викликати сепаратистські настрої серед українців. Потрібен був текст, в якому б стверджувалося, що Україна – держава, що входить до складу СРСР, що вона там «Між рівними рівна, між вільними вільна» та обов'язково повинна була висвітлена комуністична партія. Це завдання виконав Павло Тичина. Його варіант «Живи, Україно, прекрасна і сильна», покладений на музику Антона Лебединця, став державним гімном Української РСР у період з 1949 до 1991 рік. Але цей гімн так ніколи і не знайшов популярності. Майже на всіх офіційних зборах лунав гімн СРСР а не Української РСР.

Указом Президії Верховної Ради України від 15 січня 1992 року №2042 було затверджено музичну редакцію Державного гімну України, автором якої є М.М.Вербицький, та запроваджено з 16 січня 1992 року повсюдне його виконання.

Проте, тільки Законом України від 6 березня 2003 року №602 «Про Державний гімн України» національний гімн на музику М.Вербицького було затверджено в такій редакції:

«Ще не вмерла України і слава, і воля,

Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.

Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Приспів:

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми, браття, козацького роду».