При складанні даного рейтингу з самого початку були виведені за дужки всі ті діячі режиму Віктора Януковича з побіжним екс-президентом включно, які нині переховується від українського правосуддя на території держави-агресора - Росії. Також до уваги не бралися знаходяться поза парламенту і уряду, але зберігають активність лідери політичних сил, які мають стабільно високі показники електоральної соціології. Наприклад, головний "свободівець" Олег Тягнибок, голова партії "Громадянська позиція" Анатолій Гриценко або співголова Опозиційного блоку" Борис Колесніков. Зате розглядалися ті політики, які безпосередньо впливали на прийняття рішень в країні протягом останнього десятиліття, але зараз випали і з актуального політичного процесу, і в більшій мірі з публічного інформаційного простору України, передає Ukr.Media.
Сергій Тігіпко
Ще на початку 2014 року, в самий розпал Революції гідності, тодішній нардеп від Партії регіонів Сергій Тігіпко серйозно розглядався в якості кандидата в прем'єри, компромісного між владою і опозицією. А відразу після втечі з країни Януковича він, поряд з Віталієм Кличком, Петром Порошенком та Олегом Тягнибоком, навіть брав участь у переговорах з держсекретарем США Джоном Керрі. Також Тігіпко одним з перших порвав з ПР, відновивши свою партію "Сильна Україна" і балотувався на позачергових президентських виборах-2014, зайнявши п'яте місце з результатом 5,2% голосів виборців, що дозволяло з перспективою дивитися на подолання його політсилою прохідного бар'єру у Верховну Раду. Проте вже восени того ж 2014 року "Сильна Україна" з тріском програла на парламентських перевиборах, отримавши всього 3,1%, а її лідер змушений був попрощатися з політикою.
В принципі, подібне вже відбувалося з Тігіпком після президентських виборів-2004, коли він з голови виборчого штабу провладного кандидата Януковича і потенційного претендента на прем'єрський пост вмить зник з української політичної сцени на цілу п'ятирічку. Проведена в 2009-2010 роках операція з відродження Тігіпко-політика пройшла успішно - на президентських виборах-2010 він зайняв третє місце з феноменальними 13% голосів. Втім, увійшовши в уряд Миколи Азарова і розчинивши власну партію в ПР, Тігіпко добровільно відмовився від статусу "третьої сили", тим самим апріорі прирік себе на нинішнє становище.
Сьогодні він навіть не є формальним лідером "Сильної України" (законсервованої де-факто партією де-юре керує його одеська соратниця і екс-нардеп Світлана Фабрикант, також потрапила в політичне лихоліття), не проявляє ніяких політичних амбіцій і повністю пішов у бізнес, ставши рік тому головою правління власного Таскомбанку. За останніми даними, Тігіпко-бізнесмен розгорнув у 2016-му небувалу активність на страховому, банківському та готельному ринках України. Приміром, близькі до нього компанії купили страхову фірму "Ейгон Лайф Україна", Universal Bank і чотиризірковий готель Radisson Blu на київському Подолі. Втім, як вже говорилося Тігіпко вже кілька разів переживав політичну реінкарнацію і дуже ймовірно, що готується до нововому переродження, щоб зайвий раз нагадати, що українці страждають політичною амнезією.
Валерій Хорошковський
Свою останню спробу повернутися в політику колишній перший віце-прем'єр в уряді Азарова, екс-глава СБУ і один із співзасновників неформальній політико-бізнесової групи RosUkrEnergo Валерій Хорошковський зробив також в 2014 році і як раз в компанії з Тігіпко. Власне, перебуваючи в списку "Сильної України" під №2, він дав своє останнє інтерв'ю, в якому, серед іншого, продовжував тигіпковску риторику про "відновлення миру і стабільності", повністю виключаючи військове вирішення конфлікту на Донбасі.
Тобто, приїхавши у вересні 2014-го в Україну з комфортних "лондонов" і "монте-карло", Хорошковський так і не зрозумів, наскільки змінилася країна. Тому після поразки "Сильної України" вже в жовтні відбув знову "за бугор", але на цей раз досить прогнозовано і в спокійній атмосфері. Адже наприкінці 2012-го екстрений виїзд Хорошковського за кордон був справжньою сенсацією. До цього ходили цілком реалістичні чутки про його можливе прем'єрство під "реформаторською" личиною, але після парламентських виборів-2012 главою Кабміну знову став Азаров, Хорошковський залишився ні з чим і нібито взагалі вступив у гострий конфлікт з "сім'єю" Януковича.
В лютому 2013-го було оголошено про продаж Хорошковським медіахолдингу "Інтер" своїм соратникам по групі RosUkrEnergo Дмитра Фірташа і Сергія Льовочкіна за рекордні $2,5 млрд. Втім, в результаті розкриття "Інтером" в минулому році своєї структури власності раптом виявилося, що Хорошковському досі належить 45% акцій телеканалу, Фірташу - 36%, а Льовочкіну - лише 9%. Подейкують, що Хорошковський нині просто чекає екстрадиції Фірташа в США і тоді повернеться в Україну "на все готове".
Юрій Єхануров
Коли в червні 2009 року Юрій Єхануров був відправлений у відставку з поста міністра оборони, він заявляв про намір повністю присвятити себе науковій і викладацькій діяльності. Але стримати тоді свою обіцянку йому не вдалося - Віктор Ющенко покликав свого досвідченого соратника на посаду першого заступника голови Секретаріату Президента.
З приходом в 2010-му на Банкову команди Януковича Єхануров не став шукати місця в новій системі координат, хоча ще будучи прем'єром, він був серед тих небагатьох лідерів "Нашої України", які чесно зізнавалися в симпатіях до ідеї "широкої" коаліції з ПР. Стара мрія Єханурова стала реальністю - він частіше став з'являтися перед студентами в якості професора на економічному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Сьогодні екс-прем'єр продовжує читати в КНУ лекції по інвестиціях, а також бере активну участь у всіляких телеефірах, круглих столах та конференціях, але вже не як політик, а просто як експерт. Зазвичай в такому дусі на Заході супроводжується політична пенсія всіх знакових персон, але в українських реаліях випадок з Єхануровим досить унікальний. Хоча в 2015-му він все ж спробував свої сили на виборах мера Києва, але, отримавши мізерні 0,6%, сильно не засмутився.
Анатолій Кінах
А ось інший колишній прем'єр-міністр Анатолій Кінах - все ніяк не заспокоїться з-за свого фактичного завершення політичної кар'єри. То він підписує всілякі меморандуми, то висуває вимоги до влади, заявляє про власної розробки якихось антикризових планів. Все перераховане вище начебто дійсно відбувається в реальності, але помітно лише офіційному сайту Українського союзу промисловців і підприємців, президентом якого продовжує бути Кінах.
Політичної виживаності голови УСПП з 1996 року завжди можна було тільки позаздрити. Першим віце-прем'єром у Кабміні лідера НДП Валерія Пустовойтенка Кінах став з позиції заступника голови НДП, під час свого прем'єрства у 2001 - 2003 роках був близький до набрала обертів СДПУ (о), в 2004-му вчасно перейшов у команду Віктора Ющенка і, як результат повернув собі крісло першого віце-прем'єра в уряді Юлії Тимошенко. На парламентських виборах-2006 йшов другим номером у списку блоку "Наша Україна", але через рік перейшов до "регіоналів", отримавши натомість крісло міністра економіки в другому уряді Януковича, а згодом ще двічі обирався нардепом вже за списком ПР.
Однак після перемоги Революції гідності коло, нарешті, замкнулося, фінальну ж крапку поставив програш Кінаха в 2014-му на мажоритарному окрузі №127 у рідному Миколаєві висуванцю БПП Бориса Козиря, причому з досить розгромним рахунком. На що ще тепер розраховує і політичний, і фактичний 62-річний пенсіонер Кінах, абсолютно незрозуміло, але йти шляхом старшого на 6 років колеги Єханурова він явно не бажає.
Петро Симоненко
Ще одним імітатором бурхливої політичної діяльності є Петро Симоненко. Йому досі невтямки, що минулі часи його КПУ, що володіє в парламенті горезвісною "золотою акцією" і при Кучмі, і при Ющенку, і при Януковичі, безповоротно минули. Українці поставили свій хрест на комуністів на парламентських перевиборах-2014, коли КПУ вперше в новітній історії України не пройшла у Верховну Раду. А з липня 2015 року всі компартії в Україні (і, перш за все, партія Симоненка) заборонені і не можуть бути суб'єктами виборчого процесу.
Але головний комуніст продовжує свою "підпільну боротьбу з "перемогли фашистами", яка насправді відбувається цілком відкрито. Наприклад, минулого літа Симоненко голосно виступив у швейцарській Женеві на 32-й сесії Ради ООН з прав людини, заявивши і про "громадянську війну", і про "вбивства російського населення" та про "розквіт нацизму" в Україні. Схожі тези він повторив вже у новому році на щорічній Європейській зустрічі представників лівих сил, що пройшла в Брюсселі.
При цьому свої промови, мають всі ознаки кримінального злочину, Симоненко штовхає не тільки за кордоном, але і безпосередньо в українській столиці. Такий висновок можна зробити з його доповіді "Працювати цілеспрямовано, конкретно, вміло", зачитаний головою забороненої КПУ на "Всеукраїнських партзборах", що відбулися 21 січня 2017 року в новому "підпільному" офісі партії на столичній вулиці Ванди Василевської. Про що, до речі, будь-хто може прочитати на офіційному сайті партії Симоненка, який, як не дивно, досі не заблокований. У зв'язку з цим на розум приходить тільки припущення, що "працювати цілеспрямовано, конкретно, вміло" повинна не тільки КПУ, але і СБУ.
