Те, що за значною частиною зовнішньополітичних заяв чинного президента США Дональда Трампа викликає шок і скандали, за рік вже всі якось звикли, передає Ukr.Media.
Тому повідомлення про те, що Трамп запропонував перенести мирні переговори стосовно конфлікту на Донбасі з Мінська до Казахстану, хоч і здивувало - але якихось надмірних емоцій у більшості причетних до процесу не викликало.
Винятком можна вважати хіба президента Білорусі Олександра Лукашенка, який устами очільника МЗС Макея нагадав, що "Білорусь напрошувалася в якості майданчика для проведення переговорів", і взагалі, Мінськ, "на відміну від інших" (вочевидь - казахів), за лаврами миротворця не женеться.
Хоча, загалом, дивуватись у цій історії є чому - запланованими темами переговорів між казахським та американським лідерами були врегулювання конфлікту в Афганістані в світлі головування Астани в Радбезі ООН, та нерозповсюдження ядерної зброї.
Якщо набратись сміливості і виключити ймовірність того, що Трамп переплутав Афганістан з Україною, залишається одне пояснення. Пропозиція Трампа про перенесення місця переговорів була "блискучим експромтом". Суть якого до кінця незрозуміла.
Бо можна по-різному ставитись до трохи дитячої образи Лукашенка на колегу Назарбаєва, але в чомусь його спікер з білоруського МЗС таки мав рацію. "Переговори можна перенести хоч в Антарктиду, якщо буде впевненість в їхньому успіху. Але для появи цієї впевненості треба, щоб всі залучені в цей конфлікт сторони, а також нібито "сторонні", але вельми зацікавлені держави були щиро націлені на припинення кровопролиття". Складно сказати, в чий бік була шпилька про "сторонні держави" - чи то Москви, чи то Вашингтону, чи, може, й обох. Але той факт, що зміна місця проведення переговорів навряд чи радикально вплине на їх результат, видається цілком достовірним.
Втім, причиною заяви Трампа могло бути не тільки бажання американського президента продемонструвати свою залученість до вирішення світових конфліктів - чи спроба потішити самолюбство Назарбаєва.
За голосною заявою про перенесення місця переговорного процесу якось загубилась інша фраза казахського президента. Ота сама - про "Зараз миротворців треба вводити на Донбас і в Луганськ, щоб вони визначили кордон. Треба зближувати їх позиції якось, підходити до взаєморозуміння".
У цій фразі не просто розібрати, що саме має на увазі Назарбаєв - чи то введення миротворців для фіксації наявної лінії зіткнення (путінський варіант миру), чи то введення миротворців на всю територію сепаратистських анклавів - для фіксації державного кордону між Україною та Росією. Скоріше за все, казахстанський лідер навмисне залишив цей пасаж підвішеним в повітрі - натякаючи на те, що в разі, якщо його Астану Трамп зробить "центром світової миротворчості", то він, в принципі, цілком може стати на позицію підтримки США у питанні введення миротворців на всю територію "Л-ДНР". Що, з одного боку, не сильно змінить реальну розстановку сил - бо, можливість Росії ветувати рішення Радбезу ООН від того нікуди не дінеться. З іншого ж боку, якщо зважити на той факт, що Казахстан цього року головує в Радбезі ООН, підтримка Астани в цьому питанні може гарантувати періодичні - і навіть достатньо часті - розгляди цього питання на засіданнях відповідного органу.
Втім, якими б цікавими і захопливими не були дипломаичні маневри різних держав довкола вирішення україно-російського конфлікту, в кінцевому підсумку все буде вирішуватись не у Радбезі ООН. І, тим паче, не в Астані.
