За інформацією The Financial Times, представник МВФ в Україні Йоста Люнґман фактично повторив попередні погрози Міжнародного валютного фонду відмовити нашій країні у позичці у разі невиконання низки вимог, основною з яких є створення Антикорупційного суду згідно із вимогами Заходу. Якщо коротко, то йдеться про окрему структуру, яка займатиметься виключно корупційними злочинами високопосадовців, а добір до цієї структури відбуватиметься під зовнішнім управлінням. Люнґман акцентував: при розгляді законопроекту про Антикорупційний суд парламент повинен врахувати всі поправки, необхідні для приведення остаточного тексту закону в повну відповідність з передбаченими програмою (фінансування від МВФ) зобов'язаннями і рекомендаціями Венеціанської комісії Ради Європи, передає Ukr.Media.
МВФ поставив президента перед дуже складним вибором, адже, з одного боку, ризик не отримання траншу підриватиме довіру до національної валюти і спричинятиме соціально-економічну турбулентність, з іншого – на сьогоднішній день виглядає надто малоймовірним, що парламент прийме закон про Антикорупційний суд у тому варіанті, в якому хоче Захід. Наші партнери за багато років добре вивчили психологію українських політиків, які хитрували, аби не виконувати домовленості чи виконували по-своєму, тому, схоже, ультиматумами вирішили відразу брати бика за роги. Але цього разу вони можуть отримати зовсім не те, на що очікують.
Законопроект, внесений президентом, після певних правок (приміром, знімуть невластиві функції Антикорупційного суду) має шанси пройти в парламенті. Принаймні, про готовність проголосувати за нього заявляють і в коаліції, і в опозиції. Той варіант, на якому наполягає МВФ, не вигідний ані президенту, ані народним депутатам. Помилкою наших партнерів є те, що вони вважають президента спроможним натиснути на депутатський корпус. Але це той випадок, коли питання стосується шкурних інтересів багатьох обранців, і голосуватимуть вони за нього з екстраполяцією на себе. А їхній внутрішній голос казатиме: не тисни на зелену кнопку, бо ризикуєш потрапити на лаву підсудних в якості підозрюваного у корупції.
Тому зі значною долею ймовірності можна стверджувати, що виходом із цуґцванґу, в який МВФ заганяє Київ, стане розпуск Верховної Ради в разі провалу антикорупційного закону, і її переобрання. Таким чином у президента ще буде шанс сформувати парламент під себе до економічного колапсу, який може наступити без траншу МВФ. Про вибори говорять вже не пошепки, всі основні гравці формують штаби, рекрутують кадри, розробляють технології і замовляють соціологічні опитування. Та і більшість експертів упевнена: депутати скоріше погодяться йти на вибори, аніж дадуть 226 голосів за Антикорупційний суд у варіанті, промоутером якого виступає МВФ.
Далі - кілька місяців кампанії, потім формування коаліції по-українськи – зі сварками і політичними розлученнями, зрештою боротьба за портфелі і повний переділ посад в уряді. Це все на невизначений час відтерміновує екзистенційну проблему нашого політичного класу – створення незалежного Антикорупційного суду.
Причому не варто забувати про кілька загроз, які роблять наступний парламент більш розбалансованим. Перша загроза – прихід до ВР потужної армії реваншистів, які гратимуть на соціально-економічних проблемах. Друга загроза – безупинний популізм, на хвилі якого до парламенту потрапляють політсили, в принцип не здатні до будь-яких переговорів. Третя загроза – перегони проходитимуть по нині діючому закону, новий приймати під дочасні вибори не квапитимуться. Тобто, знову матимемо пів-парламенту заможних мажоритарників, які здебільшого і є лобістами блокування Антикорупційного суду. Інакше кажучи, якщо цей парламент комизиться, то у наступному точно не стане більше прихильників боротьби з корупцією.
