—Майже 700 тисяч людей працювали на підприємствах окупованої Донеччини. В Луганській області — до 300 тисяч, — каже директор Центру досліджень соціальних перспектив Донбасу 44-річний Сергій Гармаш, передає Ukr.Media.
1 березня торік бойовики заявили про "націоналізацію" підприємств, зареєстрованих в Україні. 15 березня Рада нацбезпеки й оборони ухвалила рішення зупинити товарні перевезення на окуповані землі, крім гуманітарної допомоги.
Яка ситуація на захоплених підприємствах?
—Наполовину скоротилися обсяги виробництва, — каже Сергій Гармаш. — Бойовики кричать у своїх ЗМІ, що економіка росте. Але самі ж показують падіння. 2016-го добували 12,5 мільйона тонн вугілля, тепер планують 8. Реальна статистика ще гірша.
Яким фінансовим групам належав той бізнес?
—Рінат Ахметов контролював вугілля, метал, енергетику, торгівлю та сільське господарство. Мав свою торгову мережу.
Дмитро Фірташ — "Концерн Стирол". Це найбільший виробник мінеральних добрив СНД.
Ігор Гуменюк, Юхим Звягільський (український бізнесмен, народний депутат) і син екс-президента Олександр Янукович контролюють вугілля.
Як вони реагують на ситуацію зі своїм майном?
—Є ті, хто здав потужності в оренду російським структурам, як Борис Колесников. Тепер має менше проблем. Хтось заявив, що втратив контроль над активами. Але там є їхні люди. Так — на заводі "Норд". Виробництво там слабке, бо немає ринку збуту і не постачають потрібної марки металу.
Хтось намагається зберегти майно через Москву. Багато українських бізнесменів мали тісні зв'язки з Росією. Не контролюють бізнес, але їх хоча б не грабують. Резиденція Ріната Ахметова досі не зайнята. Коли бойовики оголосили "націоналізацію", Ахметов реально втратив контроль над активами. Вивів весь менеджмент. Підтримує зв'язок із тими, хто лишився.
Єнакіївський металургійний завод є основою "промисловості ДНР". Це найбільше підприємство, що працювало. На початку квітня там була велика пожежа. Тепер працює на третину потужності. Сировину постачали з російських держрезервів. Так не може тривати довго, враховуючи економічну ситуацію в Росії.
Як олігархи відшкодовують собі втрачений бізнес? Чи може Україна запропонувати їм "податкові канікули", як у Росії?
—Не може. У Росії олігархи — ставленики держави. Вона щомиті може забрати їхні активи. В Україні навпаки: часто підміняють собою державу. Є співвласниками умовного акціонерного товариства "Україна". Тому держава навряд їм щось компенсує. Її очолює один із олігархів, незацікавлений у підсиленні конкурентів. Кожен вирішує питання як може, залежно від близькості до президента. Ахметов компенсував втрати за рахунок "Роттердам плюс" (вартість палива визначають за формулою "ціна вугілля у портах Амстердам, Роттердам, Антверпен плюс вартість його доставки до України"). Решта не виграли нічого. Якщо щось матимуть, то як партнери головного олігарха.
Через втрачені активи можуть позиватися проти України чи Росії?
—Після ухвалення закону про реінтеграцію Донбасу території визнали окупованими. До України не можуть позиватися. Але і з Росією навряд чи судитимуться. Мають там бізнес-зв'язки. Росії не визнала окупації. Тож ніхто не розглядатиме ці позови.
Як "націоналізація" вплинула на жителів окупованих земель?
—Посилився тиск на малий і середній бізнес — основний наповнювач бюджетів "республік". Тиснуть на бюджетників. Змушені ходити на мітинги, підтримувати "владу". Бо знімуть надбавку до зарплати, а це — половина доходів.
Хто з місцевої "еліти" найбільше наживається на захопленому бізнесі?
—Керівник терористів ДНР Олександр Захарченко з Олександром Тимофєєвим ("міністр доходів і зборів ДНР"). На Луганщині це був екс-керівник ЛНР Ігор Плотницький, тепер — його наступник Леонід Пасічник. Так звані міністри, які контролюють галузі, а потім їх арештовують за корупцію. Але найбільше — московські куратори та їхні ставленики. Як Сергій Курченко, якому віддали "Внешторгсервіс", курує всі "віджаті" металургійні заводи.
Хто контролює чорний ринок "республік"?
—До націоналізації працював без контролю, як чорна діра. Тепер — Генштаб Росії та ФСБ. Керівники "республік" їм підконтрольні. Грошові потоки йдуть у Москву — тіньовим кураторам. Частина — до Києва. Деякі правоохоронці роблять бізнес на контрабанді. Частина залишається в тих, кому віддали підприємства.
Які наслідки для бізнесу?
—Бізнес помирає. Якщо не відновлять зв'язки з Києвом, заводи розпиляють на металобрухт. Якісь збережуть для пропаганди.
Є сенс після зняття окупації відновлювати зупинені заводи?
—Це вирішать власники. Якщо вивезли обладнання, сенсу немає. Єнакіївський металургійний Ахметов відновлюватиме. Це — сучасне вигідне виробництво. Шахти центрального Донбасу — не вдасться. Їх затоплюють. У Єнакієвому і Горлівці видобуток був чи не найглибшим у Європі — 1,5 кілометра. Це — нерентабельно, але на цьому зав'язаний фінансовий добробут міст. Ахметов забирав найкращі шахти, поклади вугілля. Відновлять лише антрацитові, бо вугілля нам потрібне.
Які прогнози?
—Економіка занепадатиме, робоча сила виїжджатиме. Багато залежить від політики. Також — що вирішить Росія: якщо законсервує конфлікт у гарячій фазі, бойовики нарощуватимуть зв'язки з нею. Навіть якщо повернуть землі Україні, захочуть зберегти ті зв'язки, щоб через Москву впливати на Київ.
За три роки все має вирішитися. Найімовірніше, військовим шляхом. Людям там уже все одно — аби війна закінчилася. На чию користь, залежить від української влади. Якщо на користь Росії, конфлікт затягнеться на багато років.
Регіон годував сім мільйонів людей
—Питати, була промисловість Донбасу дотаційною або годувала країну — як вирішувати, важливіше серце чи печінка, — говорить експерт із питань Донбасу Сергій Гармаш. — Економісти цього не скажуть, бо тут є соціальна складова.
—Металургія була основним наповнювачем валютою бюджету країни, — продовжує. — Шахти тягнули дотації. Немає заслуг або вини Донбасу, що там була найвища концентрація промисловості, найгірша екологія і депресивні міста. Головне, вони давали продукцію країні й годували сім мільйонів людей. Якби не працювали, з дотаціями чи без, люди роз'їжджалися б. Це вело б до соціальних потрясінь. Усе залежить від ефективного ведення економіки. Можна так організувати процес, що годуватиме всіх, а можна — що лише власника.
